З (не)повагою пишу вам, дорогоцінна й високоосвічена вчителько!

Ми ті самі батьки, що завжди будуть на стороні своєї дитини, тому, якщо вона нам повідомить, що хтось у класі її ображає, то ми спробуємо з цим розібратися або переведемо її в іншу групу. Якщо ж вона навпаки захоче залишитися з тими ж дітьми, то ми зробимо все, що у наших силах, щоб так і було, бо на першому місці у нас стоїть комфорт та щастя дитини!

Я ніяк не можу забути нашу з вами останню зустріч. У той день ви сказали моїй дитині, що я «ледащо» й у мене «синдром жертви». Так ось, хочу вам сказати, що не у всіх батьків, які турбуються про авторитет своєї дитини є психологічні захворювання, чи травми, тому я більше ні разу не навідаюсь на ваші «збори».

На мою думку, дитині повинен пояснити й дати мотивацію для навчання саме вчитель, адже за що ще йому платить держава? Чому ці обов’язки повинні виконувати батьки?

Ми ніколи не вимагали (й не будемо) у нашої дитини вчитися на «відмінно», бо чудово розуміємо, що це не має ніякого значення й зовсім може не знадобитися у її професії та житті загалом.

Щодо вас і предмету, який ви викладаєте, англійської, то можу сказати лише одне, що її погані знання – результат вашої поганої роботи й програми. Скажу вам відверто, що я з великою мотивацією змогла освоїти англійську від 0 до вільного спілкування за кілька місяців.

Єдине, що ми повинні робити, як батьки, це думати про те, щоб наша дитина запам’ятала дитинство, як один з найкращих періодів у її житті. Я сподіваюсь, що ваше дитинство було також щасливим.

Що ж, закінчу цей лист побажанням, щоб ви змогли нарешті знайти вдалі підходи до всіх дітей й нашої доньки, та нарешті припинили розповідати дітям, що проблема у них чи їхніх батьках, а не у вашій програмі та навичках!»