З того самого дня, коли в Лайма забрали найдорожче, він більше не заходив до своєї будки. Тепер спав просто на холодній землі, майже нічого не їв і навіть не озивався до Сергія, свого єдиного справжнього друга.
Йшов ще один листопад. З кожним днем холодало сильніше, небо майже весь час було затягнуте важкими хмарами, а люди поспішали по двору, закутані у теплі вовняні пальта й шарфи. Пронизливий запах зими вже відчувався у повітрі, і Лайм розумів, що ось-ось піде сніг.
“Цікаво, чи наб’ють мені хлівець свіжим сіном? Шерсті у мене багато, але ночами вже добряче мерзну…” думав пес, розтягнувшись на вогкій землі біля складу.
Час від часу він крадькома спостерігав за вантажниками, як ті носили коробки та вантажили їх у величезні автівки з важким занудливим дизельним чадом. До старого дворового пса вже ніхто не підходив і навіть не дивився у його бік.
Чого розвалився? почувся буркотливий голос. До Лайма підійшов охоронець у засмальцьованій куртці, вийшов перекурити. Тебе ж не хату гріти наймали, а склад стерегти, а ти валяєшся, як барбос на печі. Е, бодай тобі…
Він сплюнув поруч і пішов. Його звали Віталій. Ніколи він Лайма не любив ще з цуценячих років. Без причини.
Якось до складу під’їхала темно-синя “Таврія”. Лайм одразу підхопився на лапи він уже знав цю машину.
Привіт, друже! з машини вийшов Сергій у в’язаній шапці й з доброзичливою посмішкою. Приїхав утеплити тебе трохи.
Сергій був тим єдиним охоронцем, що завжди приносив псу якусь смакоту й добре слово. Навіть у вихідний не забув: припер свіже сіно, щоб у будці стало затишніше.
Дбайливо застелив хлівчик сіном, з багажника дістав миску з гарячою гречкою та шматочком печені. Погладив Лайма по голові, зачекав, поки той усе з’їсть, забрав посуд і поїхав.
Знову пес залишився сам. Добре, що ніч близько у сні хоч трохи менше відчувалася ця глуха самотність, яку в Лайма ніхто, окрім Сергія, ніколи не розганяв.
Як тільки стемніло, Лайм вже збирався до хлівчика, та раптом різко зупинився. В глибинах сінника світилися два яскраво-зелені круги.
Пролунав загрозливий шиплячий звук.
Лайм з цікавістю і без жодного роздратування втупився у непрохану гостю. Перед ним сиділа кістлява чорна киця з великими очима-вогниками, і поза неї ясно попереджав: “Не руш мене я тобі не по зубах!”
Та Лайм зрадів: “Буде місце, удвох точно помістимось…” підбадьорював він себе.
Зробив крок уперед блискавка чорна лапка спалахнула перед самим носом.
“Шшшшш” відповіла киця.
“Добре, переночую собі й надворі”, спокійно подумав Лайм і ліг біля входу в будку.
Вранці прокинувся він рано чекав на сніданок, про який мріяв щоранку. Глянув у хлівець киця спала, згорнувшись клубочком.
“Яка ж гарненька…”
З гуртожитку вийшов похмурий Віталій, жбурнув Лайму обгризки й пішов.
Замість пристойної їжі Віталій завжди кидав якусь гидоту. Після таких сніданків у Лайма часто болів живіт, але жалітися було нікому.
Носом пес відчув запах не його. Замахав хвостом: киця вже поряд, глитає ковбасну шкірку так, ніби це найзвичніше її право.
Лайм радо поступився смаколиком така худюща, ще й голодна…
Коли киця глянула у його бік, то напружилася явно готувала кігті до бою. А він лише жував свій черствий шматок хліба й роздивлявся її з цікавістю.
“Може, і їй хліба дати?” засоромився і віддав половину.
Увесь день вони обступали один одного. Киця насторожено й недовірливо. Лайм по-доброму, з цікавістю.
Ввечері Віталій, закінчуючи зміну, знову кинув псевдо-вечерю. Киця одразу взялася до обіду.
Ото лиха година! Віталій шарпнувся назад. Ще й відьма якась прибилася! Пішла геть, фу!
Киця блискавично сховалася… прямо за Лаймом. Пес спочатку спантеличився, а тоді увімкнув серйозний погляд оскалився, настовбурчив холку, дивився суворо.
Віталій пробурмотів щось і втік. Наступний охоронець, що прийшов у ніч, навіть й не глянув на тварин.
Киця подивилася вдячно й стримано. А Лайм собі на думці: “Ця Віталій назвав її Відьмою… це напевне її ім’я.”
Вирішив: хай буде Відьма.
Наступили морози. Відьма знову влаштувалася у сіні. Лайм не хотів її турбувати, але все ж зазирнув усередину.
Киця зустріла його винуватим поглядом і, трохи повагавшись, посунулася дозволила лягти поруч.
Всю ніч вони спали разом, тулючись одне до одного. Вперше за довгий час обом було справді спокійно.
З того дня Лайм і Відьма стали нерозлучними. Разом їли, разом спали, “говорили” між собою на своєму звіриному діалекті.
Коли Сергій уперше побачив котяру поруч із Лаймом, не повірив очам: така крихітна, а не боїться старого собаки. Але скоро збагнув у них справжня дружба.
Сергій забрався з Відьмою по-людськи: повіз до ветеринара, розчесав ковтуни, годував нормально. Через два тижні киця вже зовсім оклигала.
Лише Віталій мутив воду. Він переконався, ніби чорна киця то лихо, й вирішив від неї позбавитися. Одна ніч і він намагався її отруїти. Але Лайм відчув запах і вчасно втрутився завжди був навколо Відьми на стрьожі.
Якось у морозну ніч вони лежали у будці, Лайм вилизував чергову подряпину на котячій морді бо ж Відьма все десь лазила й потрапляла у пригоди. Раптом у повітрі щось запахло…
Він вискочив на двір, почав гавкати з усіх сил. Пожежа! Склад палав!
Віталій вибіг із гуртожитку, валячи лайку, гортав кишені мобілки не знаходив. Відьма нявкнула. Охоронець обернувся: киця сидить біля впавшої “Нокії”.
Ото ж лиха! гаркнув Віталій, відштовхнув її, схопив телефон, викликав пожежників.
Лайм побіг до Відьми вона, кульгаючи, втекла подалі від диму. Пережидали вони пожежу в кущах.
Коли все скінчилося, Віталій, змучений, кинув у кицю злий погляд.
Наступного дня Лайм почув розмову біля посту:
Від неї тільки лихо! Ти бачив її очі? Суцільна відьма! доводив Віталій.
І що, на твою думку, з нею робити? буркнув хтось.
У ліс відвезти та й усе.
Серце Лайма стиснулося, він пригорнувся до Відьми.
Ти здурів? Вона ж там не проживе! вступився Сергій.
Мені байдуже! Мало нам пожежі!?
Справді, чорна киця до біди… підтримав когось із нічників.
Ніхто нікуди її не потягне! Не діти, обірвав Сергій і пішов.
Вранці Лайм прокинувся, потягнувся, хотів понюхати сонну подругу. Але її не було.
Він увесь хлівчик обнишпорив ніде. Назовні вигулькнув, кинувся до гуртожитку чорного клаптика нема.
Двері грюкнули.
Що, шукаєш свою подругу? єхидно проговорив Віталій. Немає більше твоєї киці. В іншому місці пустує.
Лайм мовчки дивився в його очі, шукаючи там бодай щось людське.
А може, вже й не пустує. У лісі загине. Через день-два подохне.
Пес не здійняв ані звуку. Навіть болісний виття застряг десь усередині.
Пішов перший сніг. Великі сніжинки лягали на його безтурботне тіло.
Відтоді, як у нього відібрали найдорожче, Лайм більше не заходив до сінника. Спав надворі, майже не їв, навіть Сергія не впізнавав…
Лаймчику, вона зараз у гарному місці, чесно, тихо вмовляв Сергій, опускаючись поруч і обережно гладячи собаку по шиї. Там їй тепло й спокійно. Повіриш мені?
“І я хочу туди ж. До своєї Відьми. Можна мені?”
Напередодні вранці Лайм чув, як сторонні люди обговорювали його просто, як річ. Казали, що пес уже старий, користі з нього нема. Потрібен новий охоронець, а цього пора відправляти на спочинок…
Чим закінчилася розмова він не пам’ятає. Та й байдуже: залишилося лиш бажання бути не самому.
Сніг сипав не перестаючи. Холодний шар посідав усе тіло. Лайм забув, де носить голову, і лапи, й морду… поволі заплющив очі.
“А може, більше не відкривати їх?” остання думка пропливла в його втомленому розумі.
Довкола ставало тихо. Навіть себе ледь відчував. Аж тут у темряві пролунав рідний голос:
Прокидайся, друже, підйом! Поїдеш зі мною.
Далі пригадувалось слабо: тепла кабіна автівки Сергія, м’яке сидіння, довга дорога до якогось зовсім нового місця, незнайомі запахи з відчиненого вікна.
Туга Лайма зробила слабким і майже хворим. Він заснув у машині під тиху музику…
Через кілька годин вони зупинилися. Сергій допоміг йому вибратися й повів до двору.
Тепер будеш жити зі мною, друже.
Лайму вже було майже байдуже, але засмучувати доброго чоловіка він не хотів, тому спробував повиляти хвостом. Вийшло не дуже, та Сергій усе зрозумів без слів.
Все буде гаразд. Заходь зараз стане легше, підморгнув він і відкрив двері.
Тільки вони переступили поріг, як пес аж здригнувся запах знайомий до болю, невже?..
З підвіконня стрибнула чорна хмаринка і швидко підбігла до нього. Лайм знав це вона. Його Відьма!
Ну що, казав же я, вона зараз у гарному місці, сміявся Сергій. Хіба думав, що я дозволю тим гадам викинути твою подругу в ліс?
Але псеві й киці зараз було не до господаря. Вони ж мали так багато сказати одне одному!
Коли хвостаті наговорились і спокійно вляглися поряд, Лайм вдруге задумався а що ж означає те “відьма”?
Та відразу і передумав питати. Яка різниця? Відьма це його подруга. А більшого й не треба.
