За місяць я знову стану мамою! Вже 4-та на підході! А батьки досі й чути не хочуть про те, щоб віддати свій будинок багатодітній сім’ї. Хіба це по-людськи?

Скоро 6-та річниця нашого шлюбу з моїм коханим Степаном. У нас й хлопчик вже в 1-й клас пішов, а я знову в пологовому будинку чекаю чергову дитину. Цього разу сподіваюсь на швидкі й безб0лісні полoги.

Ех, пам’ятаю свої перші пологи. Правду кажуть, вперше народжувати важче. Після пообіцяла собі, що це востаннє. Але не вийшло! Спочатку ти щаслива, як народилося дитя, але потім розум вмикається, й ти розумієш, що не так все вже й просто, бо на дітей постійно треба витрачати кошти й не тільки.

Річ у тім, що у нас маленька квартира на околиці міста. Мені їздити на роботу й до батьків щоранку, чоловікові також. Часто віддаємо батькам старшого на декілька днів або на вихідні поки не звикне до нової малечі. Нагадаю, що квартира в нас однокімнатна. Ніде дітись від цих дітей. Хіба що у ванній кімнаті замкнутись. А батьки, спостерігаючи все це, навіть не дійшли до думки, що може, вони нам свій будинок би віддали з двориком. Але ні – на старості вони хочуть бути аристократами, а ми якось перебудемо.

Я їм вже скільки разів казала, що їм було б добре виїхати з міста й перебратися в село, де жила моя покійна матуся. Але мати уперлась, бо тут її подруги та життя, а те, що мені з 4-ма дітьми ніде дітись — її не хвилює.

Туалет на вулиці їх не влаштовує! То я сказала, що чоловік зробить його в будинку, тільки аби перебирались туди до пологів. Не хочу новонароджену в нашу однокімнатну вже приводити.

Але не думайте, що у чоловіка батьки кращі. Вони теж тільки за себе думають. Вони й не збирались віддати свої кошти за продану машину синові, у якого вже на той момент 3-є дітей було. Сказали, що у мене батьки заможніші й можуть єдиній дочці будинок віддати. Ось так і вийшло. Всі звели зобов’язання один на одного. В результаті ми самі по собі, наче сироти без спадщини.