ЖИТТЯ

За мене вирішили мою долю. Або ж історія про те, як одним 0бманом змінили все моє життя

Коли сьогодні я повернувся додому з роботи, то навіть не здивувався, що мене ніхто не зустрічає. Моя дружина Єлизавета ніколи не чекала мене з роботи. Вона постійно проводила час з подругами, у фітнес-центрах та на закупах безглуздих речей або ж салонах краси. Зустрічати чоловіка з роботи смачною вечерею та приємною компанією було для неї не цікаво. Але ж сьогодні була річниця нашого весілля. Завжди говорять, що чоловіки забувають такі дати. В нашій родині все навпаки.

Я залишив букет троянд та пакунок з подарунком у коридорі та пішов геть з пустої квартири. Недалеко від будинку нещодавно відчинився новий ресторан. Мені хотілося чогось перекусити та розслабитися за келихом коньяку після важкого робочого тижня.

Заклад виявився тихим приємним місцем з затишною атмосферою та спокійною музикою. Привітні офіціантки та смачна їжа повернули мені настрій.

Реклама

Раптом до мене за столик присіла гарна жінка. Вистачило одного погляду, щоб я впізнав її риси обличчя. Це була Вікторія. Моє перше кохання. Ми зустрічалися ще з восьмого класу. Але після випускного вечору вона зникла. Її мама сказала, що вона поїхала за кордон і більше не повернеться. Юнацька образа та гордість підштовхнули мене на стосунки з Єлизаветою. Згодом вона завагітніла, і мені довелося одружитися, хоч я й розумів, що не кохаю її. Дитина так і не народилася. У Єлизавети стався викидень. А ми вже були одружені. Так життя й пішло само собою, а я просто підкорився течії подій.

– Впізнав? А я тебе запримітила одразу, як тільки ти зайшов до ресторану. Геть не змінився за стільки років. Навіть погарнішав. – порушила мовчання Вікторія.

Я не знав що й говорити. Десь глибоко в душі я досі її кохав. Часто згадував про неї. Бувало не раз будував в уяві, як би склалося наше спільне життя.

Я мовчки дивився на неї та згадував всі ті прекрасні моменти, які ми пережили разом. Перший раз як я взяв її за руку, коли ввечері проводжав додому після танців. Перший непевний поцілунок. Прогулянки парком та зізнання у кохані.

Ми почали розмову. Спочатку непевно, адже пам’ятали, за яких умов ми розійшлися. Я пригостив Вікторію напоями та вечерею. Коли ми вийшли з ресторану та йшли по алеї нічного міста, вона раптом зупинилася та почала говорити:

– Тоді, після випускного вечору, я не покинула тебе. Мені довелося їхати за кордон на лікування. Моя мама збрехала тобі. Вона не хотіла, щоб ми були разом. Адже ти був з сім’ї звичайних робітників, а мій батько вже тоді обіймав посаду заступника мера міста. Тому вона й вигадала історію, про те, що я не повернусь. Мені ж вона сказала, що ти знайшов іншу. А коли я вже приїхала, то ти й справді одружився.

Вона говорила це зі сльозами на очах. Ось так просто наші життя розійшлися.

Я розповів їй, як саме одружився. Зізнався, що дружина геть мене не кохає. Інакше як можна пояснити, що в нашу річницю вона знайшла більш важливі для себе справи. Навіть зараз її не цікавить, де я є.

Ми гуляли з Вікторією до самого ранку. Наче в школі, зустріли світанок на міському пляжі з пляшкою дешевого вина з цілодобового магазину. На ній був мій піджак.

Той день став початком нового життя. Дружині я сказав, що ми розлучаємось. Ця новина справила на неї враження не більше, ніж реклама по телевізору. Єдине питання, яке її цікавило, було, хто сплачуватиме її рахунки.

Ось так через багато років справжнє кохання перемогло всі негаразди та перешкоди. Історія нашої зустрічі для мене й досі виглядає як справжнє чудо. Наші друзі не перестають повторювати, що з нашого життя можна знімати справжній серіал. А ми просто насолоджуємось коханням, якого нас ледь не позбавила доля. Ніколи не пізно змінювати життя.

Реклама

Також цiкаво:

Close