Захотіла переписати квартиру на знайому, а рідного сина залишити ні з чим!

У лikapні я познайомилась з медcecтрою. Її звали Люба, молода, добра та запальна дівчина, яка, почувши, що мені немає кому купувати лікu, сама згодилась це робити. Вона приходила двічі щодня, готувала їсти, прибирала та доглядала за мною. Коли я пропонувала гроші, то вона ображалась, і зовсім недавно я вирішила зробити їй кращий подарунок – переписати на неї свою квартиру.

Довгі роки свого життя я лише й думала про інших. Чоловік у мене заробляв копійки, тому я тягнула всю сім’ю на собі, працюючи на важкій роботі та вбиваючи своє здоров’я. Звісно, у мене були думки все покинути, але зробити я цього не могла, мене зупиняло те, що я хотіла дати синові все найкраще. А зараз я його майже не бачу…

Важкою працею я відправила сина до Києва, де він вивчився і швидко знайшов роботу, яка добре оплачується. Він у мене завжди був розумним хлопчиком, тому я не здивувалась, коли він за рік сказав, що став директором. Минув певний час, і він привіз додому наречену для знайомства. Ми жили у провінційному місці, тому корінній киянці тут відразу не сподобалось. Вона прямо виражала своє незадоволення нашим звичайним ремонтом, але говорити синові про те, що мені не подобається невістка я не стала, все-таки він дорослий і бачить, кого обирає.

Незабаром мого чоловіка не стало, і син, щоб я не відчувала себе такою самотньою, подарував мені телефон з камерою. Я могла його бачити, коли телефоную, і це гріло мені серце.

Коли мені було 63 роки, син потрапив в аварію, з ним не сталось нічого серйозного, а я від однієї звістки про це знепритомніла, у мене стався серцевий напад. Після цього і почала мені «боком вилазити» робота.

Син не міг до мене навідуватися часто, а я потребувала догляду, тому й була рада, коли Люба сама запропонувала свою допомогу. Я спочатку думала їй платити, та вона ні копійки з мене не взяла, лише говорила, що я нагадую їй її бабцю, якої давно не стало, от вона мене і не може залишити без допомоги.

Вона приходила двічі щодня, готувала їсти, прибирала та доглядала за мною. Коли я пропонувала гроші, то вона ображалась і зовсім недавно я вирішила зробити їй кращий подарунок – переписати на неї свою квартиру. Справа не в тому, що я ображена на сина, а лише у тому, що мій син може сам купити таку квартиру за рік роботи, а Люба жила з батьками, їй така допомога була потрібніша.

Одного разу син та невістка навідалися до мене, і я вирішила поділитися з ними новиною. Приїхали вони не просто так, а тому що Люба мала поїхати з міста на вихідні, і мене потрібно було комусь доглянути.

Я поділилась новиною і відразу почула відповідь невістки: «Думаєте, що можете переписувати хату на незнайомців і після цього просити у нас допомоги?»

– Не лізь, – тихо промовив син, а тоді додав. – Добре, мамо, але ми лише на один день приїхали, багато роботи, прийдеться Любу завтра знову викликати.

Після того, як син та невістка поїхали, я не могла стримати сліз. Не можу я зрозуміти свого сина та його дружину. Невже їм так все одно на рідну людину? Чому Люба, яка так мало мене знає, готова покинути все, а вони….

Як ви думаєте, чи правильне рішення прийняла жінка, коли вирішила переписати квартиру на Любу?