Залuшuли маленьку Ангелінку з бабусею на місяць. Але не повернулuся ні через місяць, ні через півроку

Оксані було вже майже тридцять, коли вона вийшла заміж за Романа. У шлюбі були вже більше чотирьох років.

Це подружжя помітно відрізнялося від інших сімейних пар. Вони не любили сидіти вдома. Ніколи не збирали родичів за столом, не влаштовували чаювань з домашніми пирогами. У них був зовсім інший уклад життя.

Оксана та Роман постійно подорожували. Вони створювали власний бізнес – завжди були в роз’їздах і металися то в Київ, то за кордон. У вихідні дні подружжя їздило на мотоциклах. Вони ночували з іншими байкерами у наметах в лісі. Влаштовували посиденьки біля багаття та готували їжу в екстремальних умовах. У них були ще й інші захоплення – альпінізм та дайвінг. Все життя проводили чоловік та дружина в активному ритмі, не оглядаючись на минуле та не передбачуючи майбутнє. Жили одним днем – сьогоднішнім.

Мамі Романа був уже 61 рік. Вона вже була на пенсії. Давно вже мріяла Єлизавета Артемівна про заслужений відпочинок. Відразу зайнялася улюбленими справами, на які так не вистачало часу за роботою: почала пироги пекти своєму чоловіку, ікони вишивати хрестиком та квітники засаджувати. Дуже хотіли вони з Павлом Івановичем онуків. Та тільки єдиний син Роман разом зі своєю дружиною не поспішали з дітьми.

І ось на дні народженні Павла Івановича нарешті невістка повідомила: незабаром у їхніх родині буде поповнення! Щастю не було меж! Єлизавета Романівна закинула вишивання і відразу розпочала в’язати онукові чи онучці шапочки та пінетки.

Незважаючи на вагітність, Оксана продовжувала залишатися такою ж активною та енергійною. Вона зовсім не планувала сидіти вдома та створювати сімейний затишок. Вагітність минала непомітно. Згадала про свій «цікавий стан» жінка тільки тоді, як потрапила до пологового будинку вже з переймами.

Народила Оксана чудову доньку. У крихітки було золотисте кучеряве волосся, як у ангела. Тому й назвали дівчинку Ангеліною. Найбільше раділа народженню дитини бабуся. Єлизавета Артемівна, мов орлиця, кружляла над своєю онучкою. А ось Оксана засумувала. Вона зрозуміла, що відтепер незалежності і свободи їй довго не бачити. Оксана не хотіла такого розвитку подій.

Від грудного вигодовування відмовилася відразу. А потім почала шукати няньку для Ангеліни. Єлизавета Артемівна образилася:

– А я навіщо? Хіба чужа людина буде доглядати за дитиною краще, ніж рідна бабуся?

Єлизавета Артемівна не могла допустити такого, тому всі турботи по догляду за Ангеліною звалила на свої плечі.

Коли доньці виповнилося три місяці, Роман з Оксаною вирішили поїхати за кордон. Вони залишили Ангеліну з бабусею на місяць. Але минув місяць, другий, третій… Минуло півроку. А подружжя не поверталося. Роман не хотів повертатися на рідну землю, а Оксана не бажала залишати чоловіка одного.

Приїхали через рік. Погостювали у Романових батьків тиждень і знову поїхали. Вони фінансово забезпечують доньку, але хіба це головне? Обіцяють забрати Ангеліну, коли їй виповниться чотири роки. Та чи це правда?

Бабуся з дідусем стараються, хоч і важко їм, бо вже старенькі. Ангеліна обожнює їх. А от рідних батьків навіть не впізнала. Заховалася від них за бабусю, як від чужих людей.