“Запам’ятай, донечко: якщо ти вирішиш жити з його батьками, то вважай, що в тебе більше нeмaє нас! Ми iгн0pyвaтимeмo твої дзвінки та повідомлення! Ти втpaтиш батьків, якщо пов’яжеш своє життя з чоловіком, який 3нeвaжaє нас!”

Ми познайомились з Андрієм на першому курсі інституту. Це було кохання з першого погляду, й ми дуже швидко зрозуміли, що хочемо прожити життя разом. Тому ми одружились ще до закінчення навчання.

Одразу виникло питання щодо житла. Наші батьки з радістю пропонували жити разом. Але оскільки в мами Андрія квартира невелика, то вирішили переїхати до моїх батьків, в яких житло було більшим.

Скажу вам чесно, що мені самій було важко вживатись з моїми батьками. Та я думала, що з появою мого чоловіка вони хоч трішки зміняться. Але все стало ще гірше. Тато постійно дорікав Андрію, що він погано робить чоловічу роботу в домі: “Хто ж так полиці вішає?”, “Чи в тебе руки не звідти ростуть: хто так налаштовує телевізор?”. Та до цього долучилась і мама, яка теж знаходила, за що зачепити Андрія: “Ти чому не допомагаєш Інночці з прибиранням?”, “Не використовуй так багато води! Ти ж її марнуєш, а ми ж також за неї платимо!”. Особисто я вважаю, що Андрій чудовий чоловік і добре виконує свою роботу.

Ми з Андрієм не раз розмовляли на цю тему, але він запевняв, що все добре. Але я все-таки вирішила поговорити з батьками. Та їм було байдуже до моїх слів. Вони в один голос стверджували, що він бабій і що при першій же нагоді покине мене заради іншої. А потім додали, що оскільки ми живемо в їхньому домі, то і робити все маємо, як вони кажуть.

Хоч Андрій і запевняв мене, що його не зачіпають слова моїх батьків, я розуміла, що це не так. Коли одного вечора я прийшла з роботи пізніше і побачила, що Андрій плаче в нашій кімнаті, я зрозуміла, що так більше не може тривати. Я обійняла його і промовила “Переїдьмо до твоєї мами”.

Наступного ж дня я повідомила батькам, що найближчим часом переїдемо й озвучила причину. Батьки немов озвіріли.

– Що? Ми його впустили під свій дах, а він носом крутить! Запам’ятай, донечко: якщо ти вирішиш жити з його батьками, то вважай, що в тебе більше немає нас! Ми ігноруватимемо твої дзвінки та повідомлення! Ти втратиш батьків, якщо пов’яжеш своє життя з чоловіком, який зневажає нас! – голосно сказала мама.

Мене настільки сильно зачепили ці слова, що ми тієї ж миті зібрали речі та переїхали до моєї подруги. Ми боялись, що історія може повторитись, якщо ми переїдемо до мами Андрія. А подруга якраз була за кордоном і просила мене приглянути за квартирою. Ми описали їй нашу ситуацію, вона дозволила нам поки що пожити в неї.

Оскільки ми розуміли, що нам потрібно за щось жити й оплачувати житло, довелось шукати роботу. Ми обоє ще навчались, тому переглянули багато варіантів. Врешті-решт Андрій перевівся на заочну форму навчання і влаштувався на роботу з хорошою заробітною платою, а я знайшла непоганий підробіток, працюючи вдома.

Той рік був складний для нас. Ми витрачали гроші лише на необхідне, забувши про власні бажання. Та коли закінчили інститут, я теж знайшла чудову роботу, й ми нарешті могли відкладати частину грошей. Коли ми нарешті взяли квартиру на виплат, вирішили задуматись про дітей.

Хоч я вже кілька років не спілкувалась з батьками, я продовжувала їм телефонувати й писати повідомлення. Але у відповідь повна тиша. Та я сподіваюсь, що наші стосунки налагодяться, коли вони дізнаються, що стануть дідусем та бабусею.

Андрій щодня каже, як сильно мене любить, і як йому пощастило зі мною. Він дуже вдячний мені, що довіряла йому завжди і не звертала уваги на все те, що мої батьки говорили про нього. Та насправді він моя опора. Без його підтримки в нас би не вийшло окремо влаштувати своє сімейне життя.

Я вдячна Богу за те, що зустріла Андрія. Ми зуміли всього досягнути самі. В нас все складається добре саме завдяки підтримці та любові. Я не знаю, як надалі складуться стосунки з моїми батьками та чи будем ми ще колись спілкуватись, але я ні разу не пошкодувала про свій вибір. І по сьогоднішній день я впевнена, що ми все робимо правильно!