Зараз мені вже майже сорок, і я успішний бізнесмен. Але будувати свою справу я почав ще в школі, за що неодноразово отримував на горіхи від вчителів

Подивившись на своє життя, я можу впевнено сказати, що початки моєї успішної справи були закладені ще у школі. Вже тоді я зрозумів цінність інформації. А головне – її актуальність. А сталося все випадково.

Моя вчителька історії влаштовувала для учнів кожного уроку письмові тести на знання теми. Це були звичайні десять-дванадцять питань. Ми повинні були швидко написати відповіді на аркушах паперу й здати їй. Шукати відповіді у підручнику або ж намагатися списувати не було можливості. Вчителька слідкувала за нами наче яструб.

В один з таких тестів до мене звернувся мій однокласник та попросив допомоги. Він не знав відповідей на питання. Я ж перед самим заняттям швидко пробігся очима по параграфу й, дякуючи моїй блискавичній пам’яті, зміг запам’ятати основні тези, чого було цілком достатньо. Не бажаючи підставлятися перед вчителькою, я довго не відповідав. А ж тут однокласник запропонував мені за відповіді смачну булочку. Я не зміг стриматися перед солодким й швидко продиктував йому все, що було написано в мене на папері. Як результат, на наступному уроці ми з ним отримали найвищий бал у класі. Він був вражений надзвичайно й на перерві сам запропонував мені наступну співпрацю: я щоразу даватиму йому відповіді, а він пригощатиме мене чимось смачненьким. Мені ця співпраця здалася доволі вигідною, до того ж нічого мені не коштувала.

Ось так й закрутилося. Через кілька уроків, побачивши наші з однокласником успішні результати, до мене звернулися інші учні. Тепер серед них була справжня конкуренція за найкращі місця біля мене під час заняття. Друге, що я усвідомив ще своїм дитячим розумом, що там, де є попит, неодмінно можна добре заробити. Тому тепер відповіді коштували не булочку, а її грошовий еквівалент. За місяць справа налагодилась як не можна краще. А від мене всього лише вимагалося старанно вчити домашнє завдання та допомагати іншим.

Згодом мені прийшла не менш геніальна ідея. Я поміркував, що якщо вчителька дає нам ці тести, то, отже, точнісінько такі ж отримують учні з паралельного класу. А отже, потрібно лише запам’ятати питання та відповіді й продавати їм. Мій задум спрацював. Й тепер замість одного класу я мав цілих чотири. Для мене, як для дитини, життя в той момент було просто чудовим. Я зміг створити собі власне джерело доходу.

Але крах мого підприємства прийшов зненацька. По-перше, вчителька помітила, що учні, які ідеально відповідають письмово, не можуть зв’язати двох слів дркупи під час усного опитування. А по-друге, вона випадково зловила одного з учнів паралельного класу з аркушем, на якому були написані відповіді. Порівнявши знайомі їй почерки, вона з легкістю зрозуміла, хто за всім стоїть.

Спочатку я вислухав цілу лекцію про недопустимість моєї поведінки від неї, потім від класної керівнички, а далі завуч, директор, аж поки в школу не викликали маму. Я пам’ятаю, як їй було соромно, коли вчителі виставляли мене наче якось спекулянта. Звісно ж, дома я добряче отримав на горіхи. Єдиним, хто мене захищав, був мій тато. Тихенько, щоб ніхто не почув, він сказав мені: «Ось так ти тепер розумієш, як добре володіти інформацією, та як на ній заробити?»

Зараз я власник щотижневої газети та інтернет-порталу. Гадаю, я засвоїв урок про цінність інформації.