Коли мама 3ляrлa, я покинула навчання та пішла працювати. Я змушена була на собі тягти всю сім’ю, адже тата не стaло ще раніше. Й ось одного разу, коли я не пішла на роботу через xв0poбу, мама почала на мене кpuчaти, мовляв, я молода й міцна, могла б і не пропускати, а так грошей менше отримаю!

П’ять років тому не стало мого батька. Ми залишилися втрьох: я, мама та молодша сестра, яка тільки закінчила четвертий клас. Я вже закінчила десятий клас, але думала вступати в коледж, щоб мамі було простіше, я могла б працювати, але мама заборонила, вона хотіла, щоб я вступала в університет, адже мала гарні оцінки й могла претендувати на бюджетне місце. Так я і зробила, але вже через декілька років пошкодувала про своє рішення.

Мама була змушена тяжко працювати, щоб утримувати всю сім’ю. Вона влаштувалася на другу роботу й майже не бувала вдома. Бачачи, як тяжко мамі, ми з сестрою перебрали всі хатні обов’язки на себе. Сестра мила посуд та допомагала мені з прибиранням, я ж годувала, прала речі, слідкувала, щоб сестра вчасно виконувала домашні завдання, забирала її зі школи та водила на танці.

Так минуло два роки. Я вже закінчувала перший курс університету, й тут у мами стався інсульт. Наслідки були катастрофічними, мама майже перестала ходити, рухливість рук вдалося відновити, але не повністю. Мама злягла й більше не могла ходити на роботу. Вона досить швидко отримала інвалідність, але їй тепер постійно були потрібні дорогі ліки.

Я була змушена покинути навчання та піти працювати. Спочатку я намагалася перейти на індивідуальну форму, але мені не дозволили, адже я влаштувалася секретаркою, а не юристом за спеціальністю. Потім я намагалася поєднувати роботу та навчання, але нічого не вийшло, адже тепер на моїх плечах лежали обов’язки по догляду за мамою, сестрою, та ще й домашні справи. Я просто не встигала навіть спати, тому прийняла рішення залишити університет. Моя кураторка сказала, що я зможу поновитися, але вже на контракті навіть через декілька років.

Згодом я знайшла ще й підробіток в інтернеті. Загалом, нам грошей вистачало, але лише на базові потреби. Бюджет треба було розписувати на місяць наперед, і якщо траплялися непередбачувані витрати, то доводилося «урізати» витрати на харчування. Так минуло пів року, а потім… мама почала ненавидіти нас із сестрою!

І я не перебільшую. Це сталося поступово, адже мама завжди була діяльною людиною, а тепер навіть по квартирі вона пересувалася насилу, а вийти звідси просто не могла. Мені чи сестрі доводилося навіть з прийманням їжі їй допомагати. І, звичайно, мамі це не могло подобатися.

Поступово вона почала сварити нас за покупки. То печиво взяли дороге, то чай не той. Згодом мама почала дорікати мені тим, що я часто купую сестрі нові речі, хоча робила я це лише за потребою, не може ж сестра ходити в джинсах, які їй стали закороткі чи в рваній футболці! Далі – гірше. Їй було буквально все не так: перемо ми погано, готуємо несмачно, посуд миємо не так, прибираємо не так часто, як треба. Знаходитися з мамою в одній квартирі за два роки стало просто нестерпно, хоча й з роботою стало краще, адже мене підвищили, ще й курси дозволили пройти за кошт компанії. Подруги радили мені найняти сиділку мамі, а самій шукати кращу роботу. Проте мені здавалося, що це кощунство, а потім один випадок повністю змінив мою думку!

Одного разу я захворіла, при чому сильно. У мене трималася висока температура всю ніч, я кашляла, майже не могла спати, і після такої ночі була настільки втомлена, що просто не змогла б працювати, навіть якщо б захотіла. Я зателефонувала начальнику, а потім почала збиратися в лікарню. І тут мама почала кричати, мовляв, я молода й міцна, могла б і не пропускати, а так грошей менше отримаю! Мама не стримувала себе, говорила, яка я погана донька, яка я егоїстка, і як погано про неї дбаю.

Я просто розвернулася та пішла в лікарню. Там мені відразу зробили знімок легень, виявилося, що в мене запалення. Лікар настоював, щоб я лягла в стаціонар, проте я написала відмову, купила необхідні ліки й поїхала до кращої подруги. Вона ще давно говорила, що допоможе мені знайти сиділку для мами, тож я нарешті погодилася на її пропозицію. Подруга запропонувала мені з сестрою пожити в неї, доки я не зможу винаймати нас квартиру чи кімнату, і я погодилася.

Уже через тиждень ми з сестрою жили в моєї подруги. А через місяць я знайшла нам гарну кімнату. У цей час з мамою була сиділка. З мамою ми більше не спілкуємося. Анна Іванівна каже, що мама навіть не згадує про нас із сестрою.

Та я й досі не знаю, чи правильно я вчинила?