Зать не впустив мене в мою квартиру! А дочка не може нічого вдіяти! Куди мені тепер?

Мої відносини з зятем не склались спочатку! Він знає, що я була проти їхнього весілля, бо вважаю його дypнем і забіяkoю. Щоразу з кимось-то зачепbться й прийде з cuнцем під оком. Я постійно їй говорила, що він їй не пара. Вона в мене культурна дівчина, яка закінчила педуніверситет, й ось одного разу привела додому цього охоронця з супермаркету.

Моя Марійка спочатку почала з ним зустрічатись. Я не заперечувала, бо думала, що це молоді роки. Все пройде і потім знайде чоловіка собі до пари. Але так сталось, що цей Олег Семенович увійшов в наше життя. Через деякий час почав диктувати свої правила! Я, звісно, мовчати не збиралась, однак він сильний і напористий й трохи почав мене залякувати. Я вже хотіла кликати свого брата з села, щоб він його прогнав з моєї квартири, а дочка як захоче — піде з ним, або лишиться зі мною. Це вже на її розсуд. Але все сталось навпаки!

Одного разу я затрималась на роботі, бо у моєї колеги день народження, тому допізна святкували її ювілей. Всі радо сміялись й веселились. Я попередила доньку, що мене не буде допізна, але потім ми виїхали за місто продовжити святкування, і я залишилась ночувати в подруги, а вже вранці повернутись додому.

Зранку, випивши каву з подругами й побесідувавши про минулі часи, я зібралась додому. Прийшовши, не могла відчинити двері. Сталося те, про що я й думати боялась. Але про це пізніше. Спочатку зателефонувала доньці, та сказала мені, що мої речі у дядьки Миколи (мого брата). Я оторопіла. Питаю, чому. У відповідь: “Ми з Олегом вирішили жити самі!”

У свої 52 роки я вже всяке бачила, але таке мені й на думку не спало. Це ж моя квартира від покійного чоловіка ще дісталась. А вони мене з рідного дому виганяють. Я поїхала до брата за речами й вирішила порадитись, що мені робити?

Чи викликати поліцію, чи тихо все владнати. Але по доброму тут не вийде. Пішла у відділення й написала заяву. Потім разом з полісменами пішла у будинок. Тут почались скандали з правоохоронними органами. Мій зять наче озвірів, накинувся на поліціянта, почав бити й кричати. Я молилась, щоб мене це не зачепило. В результаті його затримали й відвезли у відділення. Я б зраділа, якби одразу в тюрму цього бандита поселили.

Того ж вечора моя донька прийшла до мене в кімнату в сльозах. Почала просити мене не подавати до суду й сказала ще й, що вагітна! Я не знала, що вдіяти. Я розумію, що вона його кохає сильно, але чому це має шкодити мені? Я й не хочу віддавати доньку й майбутнього онука на виховання цій “мавпі”. Відчуваю, що таки прийдеться змиритись. Однак, те що вони мене вигнали з квартири й винесли мої речі без попередження — я ніколи не забуду!

Пішла наступного дня забрати заявку, але з попередженням, що вони зберуть свої тепер речі й покинуть мою квартиру й будуть жити окремо. Більше у своїй квартирі його бачити не бажаю. Це буде на краще, але переживаю за дочку. Якщо він її хоч пальцем вдарить чи образить — матиме справу зі мною! Я його попередила.