Я звик хоча б раз на два дні телефонувати до батька. Бувши дорослим все одно люблю з ним порозмовляти на різні теми. Батько моя опора та підтримка. Завжди дасть корисну пораду, як справжній чоловік, у якого досвід за плечами не малий. Я завжди брав з нього приклад. Він чудовий майстер, турботливий батько, вірний чоловік.
Якось я телефонував й мені ніхто не відповів. Я вже навіть до сусідки зателефонував й та пішла глянути, що сталося. Прийшла, а там батько лежить у домі непритомний. Одразу викликала швидку й зателефонувала до мене. Лікарі діагностували інфаркт серця. На щастя вдалося врятувати батька. Сусідка вчасно викликала швидку.
Я зрозумів, що батька самого у селі тепер не залишу, нехай перебирається до нас на квартиру. Поки батько був у лікарні, я перевіз всі речі батька до себе. Разом з дружиною обладнали йому кімнату, влаштували телевізор та все необхідне. Батька швидко виписали з лікарні. Я морально підготував його до того, що якийсь період часу йому прийдеться пожити у нас. Це буде безпечніше і я зможу бути поруч у будь-яку хвилину.
Батько довго не міг звикнути до міського життя. Виходить цілими днями він на квартирі, лише ввечері виходимо на прогулянку. Він якийсь час почав нудьгувати. Але потім наче такий веселий й піднесений став.
Виявляється, поки ми на роботі, він прекрасно потоваришував з сусідами. Кожного вечора у них посиденьки. От згадали молодість.
Мій батько й не згадує про село, а мені добре, що він поруч. Я маю з ким поговорити, обійняти й отримати пораду. От скоро йому буде весело, адже моя дружина при надії. Буде мати нове заняття — бавити онука чи онучку.
