Я часто у свій бік чую докори про те, що не можу знайти спільну мову з родиною мого чоловіка, та навіть гірше – з рідною мамою. Але чомусь ніхто з цих «критиків» ніколи не думав, що проблема не завжди у дітях, а частіше всього у батьках, а точніше у їхньому ставленні. Якщо говорити про маму, то вона постійно повторює, що я їй зіпсувала життя, тому й у нас стосунки не «наладналися», а от чоловікові батьки відверто показують, що син їм непотрібний і люблять вони лише молодшу доньку.
Проте цю історію я хочу посвятити не собі, а своїй шкільній подрузі, з якою ми досі продовжуємо спілкуватися. Скажу чесно, що довгий час я заздрила її стосункам з мамою, бо вони здавалися мені ідеальними. Я ніколи не чула від неї образливих слів у бік доньки, вона завжди була для неї підтримкою та опорою, хоч і виховувала її та старшого сина самостійно.
А не так давно її мама почала дуже дивно поводитися. Почалось все з дивних претензії до подруги. Вона говорила про те, що дуже хоче допомогти старшому синові, а для цього їй потрібно, щоб подруга викупила у неї частину будинку. Моя однокласниця й не проти, навіть, «за», проте у матері там чимало проблем з документами на будинок, тому вони звернулися до когось, хто у цьому розбирається, й він пояснив їм, що потрібно дочекатися моменту, коли мама вийде на пенсію. Не знаю, що перевернулось у неї у голові, але вона звинуватила мою подругу в тому, що та скнара й не хоче допомагати братові, й ніяких інших причин не може існувати.
Загалом, мама геть збожеволіла й почала виганяти доньку з двома дітьми на вулицю, подруга намагалась її зупинити й пояснити, що викупить частку будинку, але пізніше, бо зараз це просто неможливо. Але мама не хотіла зупинятися і почала викидати їхні речі на вулицю, тому у подруги не залишалось інших варіантів, як покинути батьківський будинок.
Зараз вона орендує житло у друзів, бо ті їй знижку роблять, бо з її вчительською зарплатою «такого» собі не дозволиш. Жінка намагалась помиритися з мамою, але та всюди її заблокувала, а недавно ми знайшли оголошення продажу її будинку, хоч документи буди досі не готовими.
Найгіршим у цьому всьому було те, що раніше подруга мала хоча б однокімнатну квартиру, але послухалась маму й продала її, а гроші вклала у ремонт батьківського будинку (тоді ще мама обіцяла їй, що перепише на неї будинок). Зараз вона не має ні будинку, ні квартири.
От і поясніть мені «критики», як після такого вчинку спокійно спілкуватися з батьками? Вони навіть не хочуть спробувати почути своїх дітей! Не знаю навіть, як прокоментувати цю ситуацію, бо вона мене лише розчаровує.
Що ви про це думаєте?