ЖИТТЯ

Жaдiбнicть добра не принесе

Історія відбувалася в 1997 році. Я тоді знімала одну новорічну телепередачу. І от вже все зняли, що було потрібно. Залишилося тільки одне: Дід Мороз повинен був вручити подарунок перехожим.

Подарунок був із недешевих – великий дорогий телевізор. Перехожі люди мали бути жителі невеликих міст або селищ. На той час навіть люди з «вищого» суспільства не завжди могли собі такий дозволити придбати.

Ось ми вже в дорозі, проїхали майже двісті кілометрів від Києва, а потім звернули праворуч, стежкою, що вела до якогось села. Дороги, м’яко кажучи, не дуже, ще трохи та ми б застрягли. Водій почав нервуватися, сваритися, бурчати, мовляв, що далі не поїде. Все-таки ми дісталися до того села, зайшли в перший же дім. Але перед тим, як постукати, домовилися, що про подарунок зразу не буде іти мова. А от коли вже все знімемо те, що нам потрібно, тоді та вручимо його. Аби зняти справжні емоції людей.

Реклама

Двері нам відкрила жінка, що виглядала доволі дивно та не акуратно.

– Що ви хочете?

– Добрий день, ми приїхали з Києва. Нам потрібно відзняти інформативне відео про те, як Новий рік святкують в селі. Можливо, ви хочете стати гостями нашої програми? Це не займе багато часу. А згодом вас покажуть по телевізору.

Тут вийшов до нас чоловік з цигаркою в зубах, не виголений, одягнений в брудні речі, а позаду стояв його син, на вигляд, років десь так двадцять три. У нього, ніби на лобі написано, що нічого не роблю, тільки п’ю.

– Тобто ви хочете знімати наш будинок безплатно? Ні, ми на таке не погодимося це точно. Тільки за гроші, — різко відповів чоловік із цигаркою.

– Перепрошуємо, ваш дім нам не підходить, нам потрібні рублені стіни. Нам потрібен цегляний будинок, тим більше у нас нема грошей, щоб вам заплатити.

Раптом обізвалася жінка:

– Все, ідіть геть. Зараз насмітите, а мені після вас підлоги мити. Ідіть ось до наших сусідів. Можу вас провести.

Ми пішли до сусідів. Двері відчинили бабця, така маленька і дуже мила на вигляд. Розповіли, що від неї потрібно.

– Так, я не проти. Але в нас нема нічого їсти, лише гречаний суп. Ви їсте таке? – відповіла бабця.
Ніхто не відмовився від трапези, після дороги всі були голодні. Суп був дуже смачний. Далі діти накрили стіл та поставили ялинку. Стало дуже затишно.

– У вас є телевізор?

– Був, але вже десь місяці два тому поламався. Занести в ремонт нема грошей, а тим паче купляти новий, — пояснив дідусь.

А коли сусідка побачила, який ми стіл накрили, то зразу сказала:

– А чого ви нам не казали, що будете на стіл ставити свою їжу? Ми б вас до себе пустили.

Так казали, що вам потрібні гроші, а їх в нас нема.

– Завдяки мені у вас такі гості, тому ви мені винні! – почала кричати на весь будинок жінка.

– Дякуємо вам, а тепер можете іти.

– Я тихенько посиджу на кріслі. Не буду вам заважати.

Знімальний процес не зайняв багато часу, усе зняли з першого дубля. Усі були щасливі. І на кінець принесли коробку з телевізором та подарували його бабусі з дідусем.

– Ми вам вдячні, що погодилися знятися. Ось тримайте, подарунок від спонсора нашої програми.

Ні бабуся, ні дідусь не могли повірити, що це справді тепер їхній телевізор назавжди. Натомість в жінки ледь серце не схопило від заздрощів, образи та злості. Вона швидко зіскочила з місця та побігла до себе до хати.

Пройшло десять хвилин, прибігає назад, взяла за руку й тягне за собою. Ми прийшли до неї додому, де син та чоловік віддирають шпалери.

– Ось, дивіться у нас тепер теж рублені стіни. Можете знімати в нас.

– Спасибі вам, але вже все зняли, нам більше не потрібно.

– Та ви не знаєте, що ви взагалі творите! Не знаєте, кому телевізор віддали. Їхній син в тюрмі не один рік сидів, а донька взагалі втекла кудись не зрозуміло!

– Повірте, нас це не стосується! Потрібно вже їхати. Ще раз дякуємо. З прийдешнім Новим Роком.

Реклама

Також цiкаво:

Close