Жан запропонував мені руку та серце, я вже мріяла, як мені гарно буде жити з донечкою та коханим чоловіком у Франції, та Жан сказав, що забирає тільки мене, а доньку я повинна залишити…

Ще в 11 класі я почала зустрічатися з хлопцем, та не встигла я закінчити школу, як завагітніла. Звичайно, плани на навчання були зруйновані. Та батько моєї дитини мене кинув, сказавши, що зараз йому діти не потрібні. На щастя, мене підтримала моя мама. А потім я зустріла Жана…

Після народження дитини я була не в дуже гарному становищі. Батько дитини поїхав на навчання, визнавати батьківство не хотів, тому, щоб добитися аліментів, мені довелося подавати заяву в суд. Це були не дуже приємні моменти в моєму житті. Та я досягла свого. У вихованні донечки він не захотів брати участі, що спочатку мене засмутило. Та потім я звикла, що є лише ми втрьох: я, мама та моя донечка.

Я довіку буду вдячна мамі. Вона допомагала мені в усьому, ще й працювала й балувала онуку, як могла. Тільки завдяки їй я змогла стати достойною матір’ю для своєї Ангеліночки. Так минуло два роки.

У моєму житті після народження донечки не було чоловіків. Та одного разу, коли Ангеліні було вже 2 роки, мене на день народження запросила подруга. І там я познайомилася з одним із далеких родичів нареченого. Це був приємний молодий чоловік на ім’я Жан. Він був родом із Франції, жив і працював у Парижі, був адвокатом у відомій фірмі. Ми одразу ж сподобалися один одному. Та Жан не міг надовго затримуватися в Україні.

Ми з Жаном чудово провели місяць, я закохалася, та й він також. Жан запропонував мені руку та серце, я вже мріяла, як мені гарно буде жити з донечкою та коханим чоловіком у Франції, та Жан сказав, що забирає тільки мене, а доньку я повинна залишити… Він сказав, що не готовий ще ставати батьком, тим паче для чужої дитини. Жан дав мені час подумати, і сказав, що завтра заїде за мною по дорозі до аеропорту.

Я не знала, що робити. Радилася з мамою, вона сказала, що не зрозуміє, якщо я залишу дитину, та не буде засуджувати мене й виховає онуку. Я зрозуміла, що дуже кохаю Жана. Наступного дня я зібрала валізу, сумніви ще були, та коли він заїхав за мною, то я не змогла йому відмовити.

По дорозі до аеропорту я думала про те, що моя мама впорається з вихованням онуки, вона буде гарно до неї ставитися, а я буду висилати їм гроші. Та потім я подумала, що так і не побачу, як Ангеліна закінчить садочок, як піде в перший клас, що не мені вона буде розповідати про першу закоханість. Я зрозуміла, що насправді можу втратити. Коли ми прибули в аеропорт, я сказала Жанові, щоб він летів безе мене. Він усе зрозумів.

Я повернулася додому міцно обняла маму та донечку, і хоч втратила чоловіка, та зрозуміла, що Жан не був тим самим, адже «мій» чоловік обов’язково прийняв би і мою дитину – частинку мене самої і найдорожчу для мене людину. Більше ми з мамою ніколи не згадували про Жана.