Ця історія сталася років п’ятнадцять тому. Марія зайшла у свій під’їзд і почула шум і голос сусіда: “Ану пішов звідси! Та ще й собаку привів! Весь під’їзд і так запаскудили!“.
Марія піднялася на поверх вище і побачила, як мужик з п’ятого поверху виганяє на мороз хлопчину зі щеням.
– Не чіпай його! Він мене чекав! – збрехала вона сусідові.
– Що ж до вас такі бомжі ходять? – зло сказав сусід і пішов у свою квартиру.
Марія відчинила двері своєї квартири й промовила до хлопчини: “Нумо, заходь! Ти що по під’їздах шастаєш? Будинку свого немає, чи що?”
Хлопець мовчки увійшов у квартиру, а за ним забігло маленьке цуценя.
– Сік будеш? Правда, він вчорашній. Я вдома особливо не готую.
– Хочу, спасибі велике, — зі збентеженням відповів хлопець.
Марія підігріла йому суп і посадила за стіл.
– Як тебе звати?
– Іван.
– Ну, розповідай, Ваня, що трапилося.
– Я сирота. Третій рік на вулиці живу, підробляв на будівництві, але мене обдурили й не заплатили, пішов звідти. Ночувати ніде, ось і зайшов до вас погрітися в під’їзд. А тут же цей мужик зверху почав виганяти мене.
– А щеня звідки?
– А цуценя взяв з будівництва. Вони хотіли позбутися його, а я собак дуже люблю. Тим більше таких!
– Ти помийся давай, а я одяг твій виперу. Одягнеш речі мого сина, він зараз в армії. Переночуєш тут і я б тебе до себе взяла пожити, поки не влаштуєшся, але їду завтра сама в інше місто працювати, а квартиру змушена здати. Вже завтра люди заїдуть.
– Та що ви, спасибі й на цьому, — з вдячністю в голосі сказав юнак. Іван помився, а Марія попрала його одяг.
Вранці Марії потрібно було їхати, як навмисне, і грошей було в обріз, але дала хлопцеві скільки було. Він брати не хотів, але з її вмовлянням таки взяв, і ще Марія дала хлопцеві телефон свого знайомого юриста, щоб він проконсультував хлопця, як йому отримати безплатне житло від держави, як сироті. На тому і розпрощалися.
Пройшло багато років. Марія Миколаївна переїхала жити до Москви, ближче до сина. Одній було жити нуднувато, тому захотіла завести собі собаку. Ось вирішила по виставках всяким походити й подивитися на собак на власні очі.
Якраз була якась велика виставка собак. Народу було багато, все зроблено було грамотно і поділено на зони. Марія відразу ж попрямувала туди, де були великі собаки. Ходить, дивиться, як раптом чує голос: “Марія Миколаївна, це ви?”
– Так, це я. Ви мене знаєте?
– Пам’ятайте хлопця з цуценям з під’їзду, якому ви дали притулок в мороз? Так, це я!
– Нічого собі, пригадую щось. Невже це ви, Ваня?
– Точно, розумієте, я приїжджав до вас і ледь знайшов квартиру, а сусідка розповіла що ви переїхали. Я вам вдячний, ви мене тоді врятували, а ваш знайомий мені допоміг отримати квартиру, мені вдалося стати людиною спасибі вам, а тепер у мене свій розплідник по розведенню породистих собак, і я їх обожнюю! Марія Миколаївна, вибирайте будь-яке щеня! Всі породисті з великого родоводу! Просто так, в дар, на пам’ять про вашу доброту до мене!
Так Марія знайшла свого нового вихованця Амура, а з Ванею вона ще не раз зустрічалася на виставках.
Ось так одного зимового вечора Марія змінила життя бездомного сироти Івана. Головне не проходити повз коли людині дійсно потрібна допомога.
