Жінка пoкинyлa мене і дітей напризволяще. Ми переїхали в село. Спочатку було вaжкo, але поступово справи йшли вгору, якби не одне “але”

Моя жінка Оля знайшла собі молодика, з яким захотіла провести ще одну молодість. За кілька днів до ювілею вона заявила, що більше не кохає мене і що зі мною і дітьми у неї не було життя, і вона не відчула барви своєї “весни”. Потім я дізнався, що вона вже близко року зустрічається з одним музикантом місцевого клубу.

Вже за день я з дітьми залишився сам. Почали жити у моєї тещі Лариси Степанівни. Вона нас прийняла, оскільки відчувала відповідальність за свою дитину і хотіла бути поруч з внуками, доглядати й піклуватись про них. Оскільки її чоловік також покинув її самотньою з дочкою, вона дуже прихильно відносилась до мене і навіть деякий час взагалі не спілкувалась з власною донькою, бо вбачала в ній свого чоловіка, який також кинув сім’ю напризволяще і пішов гуляти з молодицями.

Вже за тиждень почався судовий процес. Оскільки квартира була Оліна ще до шлюбу, то саме я мусив з’їжджати від неї. Так і зробив. Однак, не хотів покидати дітей на неї, бо сам ріс без батьків, і своїх дітей без батька не залишу! Навіть на день! Вона погодилась, бо діти б заважали їй будувати нові стосунки.

Оля майже не переймалась тим, що з дітьми нам нікуди йти. Вона запропонувала матері взяти нас до себе в село, бо внуків вона любила більше за життя. Моїх батьків я не знав, тому так і зробили. Спочатку все йшло чудово, теща мене приймала як сина. Я влаштувався на роботу, дітей відправив у нову школу, а їхня бабуся як могла, то наглядала за ними, поки мала час.

Однак вже скоро я закохався в одну приятельку з роботи. Вона добре ставилась до моїх дітей, і я почав планувати наше сімейне життя. Якби не одне “але”. Теща була проти нашого шлюбу, оскільки думала, що її донька нагуляється і повернеться до дітей і до мене. Почалися сварки.

Лариса Степанівна почала говорити моїм дітям про її вади, що ця мачуха зіпсує все їхнє життя, і щоб вони мене переконували, що одружуватись мені не варто, і що мама повернеться. Але мені вже не хотілось знову відновлювати стосунки з дружиною. Потім приєднались і сусіди й знайомі по селу, які теж почали перешкоджати моїм новим відносинам.

Однак докорів сумління у мене не було. Я хотів мати справжню сім’ю, й надалі й щоб у дітей була мати, нехай і не рідна, але все ж вона їх досить любила і навіть при народженні своєї дитини, я впевнений, вона б не обмежувала моїх. Тому ми вирішали покинути село і переїхати у місто, якомога далі від тещі та її спільників. Вона не хотіла більше зі мною спілкуватись, але внуків також не покинула, і час від часу я навіть дозволяю їм їздити до неї в гості.