– Цим старикам слід заборонити виходити з дому ввечері, щоб нормальним людям не заважали робити покупки після роботи! Що, той хліб не можна було вдень купити? – кричав мені агресивний чоловік з черги

Мені вже скоро 65 років, я вийшла на пенсію за вислугою (працювала вчителем, і встигла все оформити ще до нових законів, а то зараз би не розібралася). Зараз у мене є декілька учнів, крім того, я допомагаю синові – забираю онучку з садочка та дивлюся за нею, поки вони з дружиною з роботи прийдуть. Тобто, я веду досить активний образ життя, попри те, що вже на пенсії. Але нещодавно я почула у свою адресу таке, що дуже мене здивувало.

Того дня я, як завжди, прокинулася ще вдосвіта. Я поснідала, випила кави, а потім пішла прибирати під’їзд. Річ у тому, що за нашим домом слідкують, в основному, люди похилого віку – ті, хто вже вийшов на пенсію, проте в змозі слідкувати за порядком. Так ми трохи економимо, хоча, звичайно, нам за це платять з ОСББ (досить символічну суму). Далі я приготувала обід, трохи відпочила, потім я позаймалася з двома учнями. Я педагог на пенсії, проте коли просять, погоджуюся бути репетитором. А ввечері побігла за онучкою до дитячого садочка.

У мене єдиний син. Він уже має свою сім’ю – дружину й онучку. Проте й невістка, й син працюють чи не до ночі – звільняються лише після сьомої вечора. Наші дитячі садочки так довго не працюють, тож я забираю онуку о шостій, відводжу додому та граю з нею ще годину-півтори, поки прийдуть батьки.

Цього разу я так само забрала онучку, ми з нею трохи пограли, потім «вручила» її батькам та пішла додому. Ми живемо в одному районі, тож йти мені додому хвилин 15. По дорозі якраз є один великий супермаркет. Того вечора я вирішила зайти купити хліба та що-небудь до чаю.

У супермаркеті стався аврал – якась програма збилася, тож працювало всього дві каси. Я стала в чергу та просто чекала. З роками я зрозуміла, що нервувати немає чого, собі дорожче, тому спокійно чекала своєї черги. Та тут за мною став один чоловік. Я відразу помітила, що він занадто знервований. Через декілька хвилин він почав уголос висловлювати своє обурення, потім почав кричати на кожного співробітника супермаркету, який опинявся поруч. Я не зважала на це.

Та коли надійшла моя черга, як на зло, закінчилася чекова стрічка. Чоловік за мною цього не помітив, тому почав кричати на мене. Він висловлювався досить нецензурно, кричав на весь супермаркет, звичайно, це привернуло увагу всіх, хто був поруч.

– Цим старикам слід заборонити виходити з дому ввечері, щоб нормальним людям не заважали робити покупки після роботи! Що, той хліб не можна було вдень купити? – кричав мені агресивний чоловік з черги. – Я тут голодний повинен пів години чекати, поки вона своє печиво та цукерки складе!

Я вирішила нічого не відповідати. Жінка з черги зауважила, що в цього агресивного типа, напевно, загострення псuxічного poзладу. Я намагалася не зважати на його слова, та не могла зрозуміти, чи після виходу на пенсію люди перестають жити? Чи повинні пенсіонери пристосовуватися до потреб усіх інших? Чи насправді всі молоді люди вважають, що нам нічого робити й у нас не буває справ? А чи самі вони після виходу на пенсію закриються вдома, і не будуть нікуди ходити? Сподіваюся, всі, хто так вважає, одного разу опиняться на моєму місці.