Життя іноземки Улі у нашому будинку!

У сусідній квартирі не так давно з нами поселилась сім’я не нашої національності, ми не хотіли їх соромити, тому якої саме, ми й не запитували. Вони добрі, тихі, спокійні, жінка дуже відповідальна. Вони квартиру взяли після старенької бабусі, то вже за два дні все там вимили й поремонтували, що для мене було справжнім дивом. Мовчу вже про те, що вони й нам та іншим сусідам допомагали майже за копійки.

Сім’я у них велика, троє діток, тому, коли я побачила Улю з животом, то не стрималася і запитала: «Улю, ну, куди ж ви четвертого народжувати будете? У вас і так однокімнатна квартира, місця особливо немає, скоро один на одному спатимете. Чи ви це для грошей вирішили? Якщо так, то даремно, там же копійки дадуть!».

– Не планували ми, не думали, але вирішили, що якщо так сталось, то значить має народитися ця дитинка.

Коли Уля була на сьомому місяці, її чоловіка не стало, виявилось, що у нього рак був, боровся до останнього. П0хорон допомагав організовувати весь будинок, намагалися підтримати жінку, але стрес таки переміг, її забрали у пологовий під час похорону. Там вона народила хлопчика.

Ми всім домом хвилювалися за неї та дитину, тому хто чим міг, тим і допомагав. І гроші разом збирали, і одяг дитячий і господарка квартири, у якої вони квартиру орендували, обіцяла, що три місяці дасть їм спокійно пожити та не турбуватиме. Старенькі, яким допомагала Уля та чоловік, за дітьми поки дивилися, доки вона у лікарні була. А потім обіцяли ще допомагати, якщо вона роботу почне шукати.

Не забули про неї та діток і далекі родичі надіслали велику посилку з продуктами та грошима й лист, де казали, що її завжди чекають дома.

Коли я запитала, чому вона не хоче туди повертатися, то вона мені відповіла просто і лаконічно: «Та немає куди туди повертатися. Моїх батьків давно не стало, а це писали батьки чоловіка, а у них в одній кімнаті п’ятеро живе, то куди я ще з чотирма дітьми туди? Нікому я там непотрібна. Вони це від горювання по сину написали, а ми ж їх уже давно не бачили, тільки одружилися, то в Україну втекли!».

На щастя, є добрі люди на світі, які не залишать тебе у горі, тому не бійтесь звертатися до сусіда, коли у вас щось трапиться.