Життя Улі пішло навскіс, коли не стало її чоловіка

Вона ходила їхнім великим будинком й згадувала скільки приємних та веселих років прожила тут, але не могла змиритися з думкою, що вона тут сама, він був надто великим для однієї людини.

Христинка, донька Улі, вже закінчувала університет, тому й мама вирішила, що доньці потрібно допомогти, щоб влаштувати життя, бо грошей у них зовсім не було, жили бідно, й відправилась з подругою у Польщу. Працювати вона почала на складі одягу, потім збирала овочі, переконувала доньку, що робота не важка, а гроші платять дуже хороші.

Уля часто приїздила до Христинки, бо дужу сумувала за нею закордоном, привозила гостинці та гроші, відвідувала друзів та родичів, особливо меншу сестру, у неї троє діток, тому їй вона теж завжди щось привезе і грошей дасть. Хоч і вона теж працює, та ніколи не відмовиться від продуктів чи одягу для дітей, бо все одно важко доводиться.

Коли донька закінчила університет, то повідомила мамі, що збирається одружуватися, хоче пишне весілля з красивою сукнею, але от вони молоді, й грошей у них не має, а батьки нареченого руками розводять, щойно старшу доньку поженили, теж нічого не мають, говорять, що сваха закордоном, отже і заробляє більше них, і весілля може влаштувати.

Тому Уля цілий рік працювала, щоб весілля доньці гарне влаштувати, а потім і нові прохання почалися, то їм холодильник новий потрібен, то ліжко, а потім вже й машину. Жінка вже втомилась від заробітків, але покинути не могла, бо собі на життя ще ні копійки не відклала.

На Великдень жінка зібралась додому, попередити наперед доньку не змогла, бо ж не знала, яка складеться ситуація у країні, проте за кілька днів до від’їзду дізналась, що таки зможе поїхати. Подзвонила доньці, повідомила радісну новину, а та їй відразу сказала, що їдуть вони до свекрів, повернуться через два дні, саме мама відпочине в них.

Все ж Уля не розчаровувалась, надіялась, що донька знайде вихід, і вони зустрінуть її, проте по поверненню, зустріли її лише голі стіни та нові меблі. Тоді зателефонувала до меншої сестри, повідомила, що приїхала та гостинців дітям привезла, а та швиденько відповіла, що гостинці завтра забере, бо вони будуть через її будинок проїжджати, а говорити вона не може, у неї гості. Ох, і заскавучало тоді серце у жінки, вона ж думала, що її у гості покличуть, але й тут виявилась непотрібна.

Наступні два дні жінка провела на самоті, лише увечері третього повернулась донька з зятем, які вражено запитували, навіщо ж Уля скільки речей з собою привезла і всі їх розклала, чи вона довго гостити збирається. Якісь незадоволенні у них обличчя були, коли побачили кількість маминих речей у ванній кімнаті…

– Ой, діти, не повернуся я більше туди, втомилась. Вже й роботу собі тут знайшла, у магазині неподалік, зарплата невеличка, але хіба мені одній багато потрібно?

Діти розчаровано переглядалися, прийняли подарунки від мами й відправилися до себе.

А зранку жінка випадково стала свідком незадоволеної розмови молодят, які так хотіли кредит на великий будинок взяти, але без допомоги Улі з закордону, всі їхні надії зруйнувалися. Вона ж пройшла повз й удала, що нічого не почула, готуючи собі солоденьку каву перед новою роботою. Тепер вона відповідальна лише за себе, а не за всі кредити дітей. Досить.