Коли я їхала до Канади, я не знала що мене чекає там, але й тут залишатися я просто боялася. Ще якби я була сама, а у мене двоє дітей шкільного віку, які дуже важко реагували на ситуацію в нас.
То ж ми прийняли рішення, отримали візу, зібрали речі і поїхали. Прийняли нас дуже гарно. Дітки пішли до школи, а я почала шукати роботу. За освітою я медична сестра, а по-факту працювала майстром манікюру.
От тільки наших майстрів манікюру вже дуже багато. Тому я шукала роботу медсестри. Вже за кілька днів мені зателефонували з центру зайнятості і запросили пройти кілька етапів відбору.
Я пройшла всі етапи і працюю в будинку для літніх людей уже чотири місяці. І я вражена. Тут зовсім інше життя, ніж у нас. І будинки для стареньких людей на такому рівні, як у нас платні санаторії.
От тільки розповісти я хочу про дещо інше. Те, що мені дуже подобається в моїй роботі. Поруч із будинком для літніх людей є притулок для тварин. І кожних вихідних працівники цього притулку беруть маленькі породи тварин і приходять до нас на ганок.
Бабусі і дідусі дуже весело проводять час з хвостиками. Це так мило. Вони і граються з ними, і ніжать на руках. Аж серце милується.
Якось ми розговорилися з старшим адміністратором і вона мені розповіла, що вони підпали під реформу і це новий вид терапії для їхніх жителів. Придумали його дітлахи у школі, а уряд підтримав таку ініціативу.
Що ж, це неймовірно. І важко повірити, що такі пропозиції не лише підтримуються, але й втілюються в життя. Та й літнім людям набагато веселіше. Більшість з них з нетерпінням очікують на суботу, щоб проводити так весело час.
Так, бігати за тваринами ніхто з них вже не в силі, але почухати чи кинути іграшку для гри – можуть.
Коли я телефоную додому і розповідаю про це, мої знайомі враженні і не можуть повірити. Саме тоді я надсилаю веселі відео, як доказ.