– Ми не зобов’язані посуд мити та прибирати! Ти не маєш права нас змyшyвати, ми це сьогодні на уроці «Права» проходили, у нас є права дитини! – сказали доньки моєму братові. Тоді він зробив дещо, що мене вразuло!

Так вийшло, що мій брат сам виховує двох дівчаток. Він одружився поспішно, з Веронікою вони до того зустрічалися всього лише три місяці, але брат був захоплений нею, а вона завагітніла, тож він, не вагаючись ні на мить, зробив їй пропозицію.

Брат сподівався створити з Веронікою міцну сім’ю, але вона виявилася досить вітряною та безвідповідальною особою, тому через рік після народження дівчат-близнючок вона просто зникла. Згодом прийшли документи на розлучення. Виявилося, Вероніка знайшла собі іншого. Потім вона виправдовувалася, що в неї почалася післяродова депресія, їй було дуже складно, брат навіть був готовий її пробачити, та вона категорично не хотіла повертатися в родину. Потім вона взагалі зникла з життя мого брата та своїх дівчаток. Звичайно, аліментів вона не платила, вона переїхала в інше місто, тож через декілька років ми взагалі не знала, де вона та що з нею.

І я, і мама допомагали братові виховувати дівчаток. Брат багато працював, будував кар’єру та завжди знаходив час для доньок. Такого люблячого та турботливого батька ще треба пошукати. У дівчаток завжди все було найкраще, та вони росли непривередливими та спокійними. Племінниці завжди ставилися до батька з великою любов’ю та повагою, та прийшов перехідний вік, і згодом стосунки з батьком стали псуватися. Як і завжди буває, для дівчат думка одноліток та друзів стала важливіша за все, вони стали все менше обговорювати з батьком шкільне життя та свої проблеми, і скоро віддалилися від нього, та й від мене також, хоча вони завжди вважали мене «другою мамою», хоча в деякому сенсі так і було, адже я була їхньою хрещеною.

Того разу я прийшла до брата просто поговорити та попити чаю зі смаколиками, адже ми завжди були близькі. У мене свій магазин косметики, тож я принесла дівчаткам деякі новинки. Це був вечір п’ятниці, та вони ще не повернулися додому, адже пішли на танці, а потім у кафе з подругами. Брат почав скаржитися, що дівчата зовсім від рук відбилися, і навіть не хочуть прибирати у власній кімнаті.

Коли вони прийшли додому, то брат відразу запросив їх на кухню. Він указав їм на непомиті тарілки та сказав, що безлад у їхній кімнаті скоро буде заважати їм самим там жити. На що дівчата в один голос почали заперечувати.

– Ми не зобов’язані посуд мити та прибирати! Ти не маєш права нас змyшyвати, ми це сьогодні на уроці «Права» проходили, у нас є права дитини! – сказали доньки моєму братові. Тоді він зробив дещо, що мене вразuло!

– Проходили на уроці, значить. А вам повідомили, що я не повинен вам купувати айфони чи ноутбуки останньої моделі? Чи, може, уточнили, що одяг ваш може бути звичайним, з базару, а не з модного бутіку? А повідомили, що я можу й не давати гроші на ваші походеньки по кафе з друзями? Ні, тоді я вам повідомляю. Не хочете мені допомагати з хатніми обов’язками, то можете віддати мені назад свої телефони, ноутбуки, брендові речі, та й дорогу косметику також і не забувайте, що давати вам кишенькові гроші не входить до моїх обов’язків, будете брати з собою в школу бутерброди!

Дівчата відразу принишкли, потім почали дивитися на мене так, нібито я мала їх захищати. Та я лише посміхалася про себе, адже знала, що мій брат дуже добра людина й занадто любить своїх доньок, щоб так вчинити. Дівчата перестали сперечатися і відразу ж розподілили, хто буде посуд мити, а хто прибирати.

Коли брат відійшов у свою кімнату, то дівчата зайшли на кухню та почали питати, чи серйозно тато зараз говорив. Але я лише хитро посміхнулася. З того часу дівчата почали поводити себе більш ввічливо та самі пішли на зближення з батьком та зі мною.