ЖИТТЯ

«Знаєш що, доню? Більше не прuїжджай до нас!» – сказала мати, випров0джаючи доньку з торбами, наповненими харчами. – «А ми як0сь і без тебе впораємося!»

Батьки не хотіли залишати свій будиночок у селі. Тут вони звикли. Було у них господарство, свої турботи.

Діти навідувалися до стареньких рідко. А тиждень тому молодша донька Лариса вирішила приїхати до батьків. Жила вона у столиці. За ці п’ять років, відколи покинула батьківське гніздечко, Лариса змінилася дуже. Телефонувала рідко. Усе ніколи їй: робота, шопінг, фітнес, салони краси.

Уляна Петрівна та Гліб Дмитрович, мама і тато Лариси, ретельно готувалися до приїзду доньки. Стіл накрили, гостинці спакували. Ларисонька вдруге заміж вийшла. Перший чоловік пияком та ледарем виявився. Може, цього разу з чоловіком їй пощастить!

Реклама

Донька приїхала. Наїлася, напилася татової наливки вишневої і спати завалилася. Батьки навіть поговорити з нею не встигли. Напевно, втомилася, бідолашна, з дороги.

– Спи, доню. Бо завтра справ багато. Добре, що ти приїхала. Треба бараболю перебрати, томати закрутити. А ще качок порубаємо. Треба буде їх обскубати. З собою домашнього м’ясця візьмеш. – сказала мама.

– Дрова до дровника ще треба занести. Багато ж наколов за тиждень! – додав батько.

Та добре. Устигнемо. На два дні приїхала ж… – відповіла Лариса.

Наступного ранку батько будив доньку:

– Ларисо, прокидайся! На годиннику вже десята! Робота не чекає!

– Таточку, робота твоя нікуди не втече! У місті не висипаюся, то дай хоч у батьківській хаті висплюся! – відповіла, не розплющуючи очі, Лариса.

Проспала вона до обіду. Потім поїла. Мати вже встигла й помідори закрутити.

– Пішли, доню, бараболю переберемо! – наказала Уляна Петрівна.

Мам, ну встигнемо ще. Завтра день є. Я ще до Ксені не сходила. Скаже: приїжджала, а не зайшла.

Як зайшла Лариса до Ксені, то повернулася аж уночі. Ще й напідпитку була. Батьки зустріли її, почали дорікати за таку поведінку.

– Ну мені ж не чотирнадцять років! – відповіла вона.

– А допомогти нам ти збираєшся?

– Я сюди відпочивати приїхала до батьків, до рідних? Чи батрачити? – запитала Лариса.

У мами на очах сльози з’явилися. Батькові стало важко на душі.

А Лариса дістала с полиці на кухні настоянку, налила у келих і почала скиглити, яке у неї життя важке. Лише недолугі чоловіки у її долі стрічаються. Батьки махнули рукою та спати пішли, бо стомилися за день.

Наступного дня Лариса знову до обіду проспала. А потім у ліс по гриби пішла. Про мамині сльози забула геть…

Надійшов час додому повертатися. Від батьківських гостинців донька не відмовилася.

– А я ж вам нічого й не привезла навіть. Нічого, наступного разу обов’язково виправлюся.

– Не треба, дочко! – промовив суворо батько.

– Знаєш що, доню? Краще взагалі не приїжджай до нас! – сказала мати, випроводжаючи доньку з сумками, наповненими харчами. – Ми якось і без тебе справимося!  

Зрозуміла усе тоді Лариса. Але слів для виправдання не знайшла. Поїхала у місто без настрою, адже образила рідних.

Реклама

Також цiкаво:

Close