Ми з дружиною відчували ш0к і р0здратування. На порозі квартири стояла дівчина нашого сина Марта і сам Валентин.
– Мамо, тато, знайомтеся… Це моя дівчина Марта! – промовив син.
Ми дивилися на цю дівчину, не могли і слова сказати від побаченого. Я думав, що моїй дружині у той момент доведеться сердечні краплі принести.
У Марти було волосся зеленого кольору. Більше того, воно закручувалося у якісь «дреди» чи «дрейди». Я так і не запам’ятав, як ця зачіска називається. Її тіло вкрите татуюванням, а справжній колір її шкіри можна було визначити лише за обличчям. Очі – чорні, ця чорнота розпливалася на всю сітківку, навіть зіниць не було видно. Вже потім ми дізналися, що то такі лінзи. І скрізь сережки: у вухах, носі, язиці, пупку.
Ми ніколи не думали, що наший Валентин знайде собі таку подругу!
– Ну здравствуйте, Марто… – тихо привіталася дружина. – Ви така вся розмальована… Це що?
– Це татуювання.
– А для чого так багато? – запитав я.
– Це для самовираження. – гордо сказала дівчина.
– А більше не існує способів для самовираження? – запитала дружина.
– Чому ж? Існує. Марта у нас – тренер з фітнесу! – заявив син.
– Овва! Я й дивлюся, що струнка дівчина. Навіть занадто. Декілька зайвих кілограмів не завадило б… – моя дружина завжди була прямолінійною. – Добре, пішли я вас відгодую. Якраз вареників наготувала і тортика спекла. У нас є домашнє смачне вино.
– Та ні. Ми ведемо здоровий спосіб життя. Мучне – це шкідливо. Алкоголю ми теж не вживаємо! – впевнено сказала Марта.
– Добре, ми пішли. Марта сьогодні обіцяла показати мені вправи для м’язів рук та ніг. Ми в спортзал! – весело сказав Валентин, з любов’ю дивлячись на дівчину.
Син з подругою пішли. Ми з дружиною залишилися наодинці.
– Ох, яка молодь пішла! – сказала дружина, надкусивши шматок торта.
– Оце так покоління! – відповів я, наливаючи вино у келих.
