ЖИТТЯ

Знайш0в маленьку дитину у парку. Викликав п0ліцію і забрав малюка додому

Повертався я додому з роботи. Щоб дійти швидше, у той вечір вирішив піти коротким шляхом – через парк. Уже сутеніло. Раптом дивлюся – біля дерева стоїть дитячий візочок. Я проходив якраз повз нього.

У візочку не виявилося нікого. «Дивно…» – подумав я. – «Невже хтось його загубив? Не може бути, що просто залишили. Він наче новенький». Потім помітив, що у кущах гралася дівчинка. Їй було приблизно рік чи півтора. Роздивився – нікого не було поруч. Невже мама залишила тут свою дитину саму?

А маленька дівчинка спочатку повзла по траві, а потім встала і невпевненим кроком йшла до мене і тягнула свої ручки. Я взяв дитину на руки. Потім посадив у візок, і ми пішли шукати її батьків парком. Підходили до всіх, хто там відпочивав. Але ніхто не знав, чия це дівчинка.

Реклама

Тоді я вирішив зателефонувати до поліції. Дільничий інспектор, що приїхав за моїм викликом, довго чухав потилицю. Можливо, він думав, що я украв цю дівчинку? От завжди потрапляю в якісь незрозумілі історії! Після оформлення протоколу поліцейський запитав:

– Як далеко Ви живете від парку?

– Та недалеко, – я назвав йому свою адресу.

– У мене до Вас прохання. Візьміть цю дитину до себе… – заявив поліцейський.

– Ви смієтеся? Що мені дружина й діти скажуть? Як я їм це поясню? – обурився я.

– Та тимчасово. Поки ми батьків не знайдемо… Або не оформимо цю дитину до притулку. Я прошу лише вашої допомоги на декілька годин. Щоб я не віз дівчинку до поліцейської дільниці. Хочу на місці вирішити цю справу.

Я погодився. Сам не знаю, навіщо це зробив. На щастя, дружина не стала мене лаяти, коли закотив у квартиру візок з дитиною. Я пояснив їй усе. Вона лише посміхнулася. Потім взялася годувати дівчинку.

– Добре, що ще залишилося трохи каші. Зараз ми тебе нагодуємо. – лагідно промовила моя Оксана.

Діти теж були раді. Вони з задоволенням гралися з маленькою дівчинкою. Ми дивилися на них і якоюсь ностальгією нас накривало з дружиною, адже ще зовсім недавно такими малими були наші двійнята.

Раптом пролунав телефонний дзвінок. Телефонував поліцейський:

– Знайшлася мама дівчинки. Але це не той випадок, коли жінка покидає свою дитину. Зараз прийде тато, все поясне і забере дитину.

Виявилося, що мама з дитиною цього вечора прогулювалася парком. Раптом їй стало зле. Жінка була на дев’ятому місяці вагітності. Вона відійшла, щоб не злякати дитину, присіла на лаву. Маля, граючись, потягнуло дитячий візок у протилежну сторону. А його мама втратила свідомість від болю у животі. Її знайшли і викликали швидку. Того факту, що вона була не сама, ніхто не помітив.

Жінка прийшла до тями лише у пологому будинку. Вона повідомила про доньку, яка залишилася у парку. Їй пообіцяли все владнати і зателефонувати татові. Жіночці зробили екстрений кесерів розтин.

Потім у наші двері постукали. На порозі стояв знервований чоловік. Це був батько дитини. Він дуже хвилювався. Навіть запропонував нам гроші за те, що ми не покинули напризволяще його донечку Софійку. Ми, звичайно, їх не взяли. А Валентин, тато нашої гості, був дуже вдячний за допомогу.

Добре, що ця історія закінчилася щасливо. Бо до останньої секунди я сумнівався, що Софійка потрібна своїм батькам. Думав, що її заберуть у дитячий будинок. А нам з дружиною дуже не хотілося цього.

У Софійки народився братик. Його назвали в честь мене – Олександром. А ще подружжя знайшло дівчину, яка знайшла жінку у парку і викликала швидку. Тепер ми з нею – хрещені батьки новонародженого Олександра. Ось такі бувають випадки у житті.

Реклама

Також цiкаво:

Close