Зоряна й Андрій жили важко останнім часом. Її звільнили, як тільки дізналися про вагітність. Тому виживати їм доводилось виключно на його зарплату та ті копійки, що давала їм держава на дитину. Жили вони від одної зарплати до наступної, але це ніяк їм не заважало бути щасливими, хоч і в особливо скрутні часи доводилось їсти одні консерви.
– Зоряно, і нам доля посміхнулась! Сьогодні я роздобув нам квиток у щасливе життя! Мене керівництво відправляє у відрядження на Захід на три місяці. Загалом, там мені будуть виплачувати зарплату набагато вищу, ніж у мене тут! Ось навіть дали мою зарплату наперед, щоб я собі купив уніформу. Але ти не хвилюйся всі мої витрати також будуть покриватися! – вигукував радісно Андрій.
Зоряна на нього збентежено поглядала й думала, як же вона тепер залишиться абсолютно сама з двома дітьми. Але змінювати щось було вже пізно.
Після того, як чоловік зняв зарплату й купив собі уніформу, вони відправилися за покупками першої необхідності, які можуть довго зберігатися, потім оплатили комунальні послуги й відправилися за побутовими речами.
Вирішили, що потрібно й чоловіка у дорогу одягнути. Купили йому нові чоботи й куртку теплішу. Загалом, залишилось кілька тисяч гривень, які мали залишитися у Зоряни на майбутні витрати.
– Як же це я міг забути! Дурна моя голова! У нас же страховка неоплачена! Треба негайно все покрити!
– Ти що жартуєш? Ми якщо її оплатимо, то у мене залишиться максимум одна тисяча гривень на три місяці! Як же ми з дітьми виживемо?
– Та чого ти оце хвилюєшся? Ми купили все необхідне, чого може не вистачити?
– Давай з тобою чесно поговоримо. Тебе не буде тут три місяці, а потім ще 3 тижні у тебе законної відпустки. Доки машина стоїть на платній стоянці, то її нічого не зробиться, а коли ти повернешся, то ми все оплатимо.
– Ну, добре, твоя взяла!
Через кілька днів, Зоряна зрозуміла, що вони забули купити нові підгузники й відправилась у магазин. До того ж молоко закінчувалось й треба було поновити його запаси.
Коли вона пішла до шкатулки, де вони з чоловіком зберігали гроші, то знайшла там лише 200 гривень. У повному нерозумінні, вона покликала до себе чотирирічного сина Михайла.
– Синку, будь чесним з мамою, і скажи мені, чи ти брав з маминої шкатулки гроші, за які ми вам купуємо смаколики?
– Ні, мамо, я ж пам’ятаю, як ви з татом казали, що їх не можна брати.
Вона розуміла, що її син не став би брехати й зрозуміла, що сталось насправді.
Коли чоловік нарешті зателефонував її, та без особливої привітності запитала у нього: «Може ти мені поясниш, де наші гроші?»
– Я добре подумав й вирішив оплатити страховку, мені так буде спокійніше.
– Припустимо, а інші гроші де?
– З собою взяв, раптом щось станеться.
Зоряна була сама не в собі від такого вчинку чоловіка. Він залишив її майже без грошей й навіть не захотів про це її сказати особисто.
Вона остаточно для себе вирішила, що тепер, коли він приїде, хоче подати на розлучення. Але Андрій швидко зрозумів свою помилку й надіслав на картку жінки кілька тисяч гривень, а потім зателефонував й сотню разів вибачився за такий необдуманий крок.
Зоряна довго не могла забути такого вчинку чоловіка, але пробачити його змогла.