Зранку дочка побігла вигулювати нашого собаку Барбоса й знайшла молоду дівчину, їй було дуже п0гано, та чомусь ніхто не хотів їй допомогти

Одна з сусідок, яка помітила доньку біля парку, сказала, що у нас у під’їзді на 2 поверсі дівчині дуже п0гано, напевно їй ще не довго залишилося. За їй словами, ми б вже не допомогли.

Дочка забігла у квартиру разом з собакою, зі сльозами на очах та тремтячим голосом повідомила мені страшну новину про те, що в нас в під’їзді біда.

Ми з донькою швиденько сходами спустилися на другий поверх. А там зовсім молода дівчина зі всіх сил бореться за своє життя. Вона була вся біла, з синіми губами, її тіло тремтіло, можливо від того, що вона лежала на холодних сходах. Я підбігла до неї та припідняла їй голову. Свій телефон я віддала Златі, щоб вона терміново зателефонувала у швидку та між цим робила фото на телефон, тому що стан дівчинки був не найкращий. А приїде поліція нам доведеться доводити, що ми намагалися допомогти. Оскільки є така стаття, не надання допомоги особі, яка знаходиться в загрозливому для життя стані. Ми вирішили себе підстрахувати.

Ми довго пробували повернути дівчину до пам’яті. Говорити вона не могла. Встати теж не могла. Судомно тряслося все її тіло. Я стола на колінах біля неї та схиляла на бік її голову, щоб вона не подавилася піною та намагалася розсунути стиснуті зуби, щоб протягнути час до приїзду швидкої допомоги. По її вигляду було зрозуміло, що вона нічим не зловживає.

Не довго думаючи, я зрозуміла, що у неї впав цукор.

Злата побігла у квартиру, щоб зробити щось солодке, щоб покращити стан нашої бідолахи. Я зі всіх сил старалася, коли їй моментами ставало краще, запитувати, що у неї за хвороба чи можливо вона діабетик. Дівчина пробувала відповісти, але виходило в не лише “ииии” і то з дуже великими зусиллями. Тоді я попросила дати зрозуміти, якимось рухом чи помахом руки. По її намаганнях щось сказати, я зрозуміла, що ми мали рацію. Це діабет.

Від безвиході я кричала на весь під’їзд. “Допоможіть! Допоможіть!” А у відповідь тиша.

Інколи було чутно, що на поверхах відкривалися двері та закривалися назад. А я не переставав кричати, що дівчині погано, що нам потрібна допомога. Ми дали їй дуже солодкий чай, шоколад Багато чаю. З кожним ковтком до неї поверталися сили. Нам вдалося її врятувати та витягнути з тієї прірви.

У швидку допомогу ми додзвонитися не могли, було весь час зайнято. Наші сусіди не виходили зі своїх домівок, щоб допомогти, а деякі навіть проходили повз неї, або ж переступали їй, зі словами “все одно їй не довго залишилося”. Катя прийшла до тями. Ми не переставали давати їй чай.

Нам вдалося одну сусідку з другого поверху вмовити нам допомогти. Вона єдина, хто відгукнувся на наші крики про допомогу та запропонувала робити чай, щоб не ганяти бідну Злату по поверхах.

Я не розумію чому люди не хочуть допомагати, це ж ще мала дитина. Не вмію я переступати. Ми допомогли їй піднятися до нас у квартиру. Одяг був у жахливому стані. Її рвало. Вона впала там, де влаштували собі вбиральню деякі люди. Тому запах був відповідний.

Ще коли ми були в під’їзді, я запитала у Каті, як можна зв’язатися з її рідними. Вона ледве змогла сказати, що телефон в кишені. Але там телефона не було. Згадати номер вона не могла.

Завели ми її у квартиру. Я дала їй тепле покривало та попросила, що якщо вона не проти, я б попрала її речі. Поки вона приходить в себе, усе висохне.

Злата залишилася біля Каті, щоб в разі чого допомогти. А я побігла шукати телефон у тих людей, що проходили повз дитини, яка ледве прийшла в себе. Телефон я знайшла в тієї жінки, що сказала моїй доньці, що там, у нас в під’їзді, комусь погано. Мало того, що вона не допомогла людині, яка потребувала цього, то ще й обшукала їй, та забрала телефон.

Запам’ятайте, ваша жорстокість розпочинається тоді, коли ви переступаєте через тварин, квіти, які ви затоптали, після чого відірвані крильця у метеликів, а потім кіт, який викинутий десь обабіч дороги й завершує весь цей ланцюг людина.

Катя, молода дівчина, яка ішла з дня народження від подруги, що живе в сусідньому будинку. І в неї різко погіршився стан здоров’я. Вона побачила, що двері в нашому під’їзді не мають кодового замка та інстинкт виживання підказав їй зайти в нього. Вона розказала, що на першому поверсі їй двері ніхто не відкрив. Вона змогла дійти до другого поверху, а потім все як в тумані. На сходах того ж поверху ми її знайшли.

Це дійсно лякає. Адже необхідно допомагати людям, всі ми батьки, або чиїсь діти. І ця дитина могла бути дочкою будь-кого з нас. Хто б хотів, щоб так вчинили з вами? Та ще й витягнули телефон з кишені! Щоб дитина взагалі не змогла собі допомогти.

Я надіюся, що це прочитають мої сусіди та люди, які не мають бажання допомагати.

Я знаю, що між нами є хороші люди, які готові завжди прийти на допомогу. Я б хотіла, щоб всі ми стали трішки кращими та переосмислили наш спосіб життя та ставлення до ближніх. Ми стали гірші за тварин.

А я говорю вам, що потрібно допомагати, не важливо чи це тварина, чи це людина чи маленька мурашка. Хоча кожний з нас заслуговує на щасливе життя, і тварини також. Я боюся за наше суспільство. Мені страшно, що нас чекає в майбутньому. Переступити через людину, в мене в голові це не вкладається. Люди стали жорстокими.

Даний пост був опублікований за згодою Каті. Вона дуже стривожена та розчарована, що їй прийшлося таке пережити. Зовсім скоро у Каті покращиться стан, я попрасую їй одяг. А Злата тим часом приготує їсти для нас та наших маленьких друзів. І тоді відправимо нашу Катрусю додому.