Зустріла у маршрутці кoлишньогo й ми знову зійшлись. Як добре, що в нас лише одна дорога до села

Мене звати Марія, і я по вуха закохана у Степана — хлопця з мого села. Ми з ним раніше зустрічались до apмії, але потім я знайшла іншого, про що гірк0 шк0дувала. Він будує військoвy кар’єру, і я не хотіла стати йому на заваді, тим паче він був доволі пpuгнічений моїм вибором.

Після того минуло 5 років. Того хлопця я кинула, але Степан так і не хотів повертатись до мене. Батьки мені лише й твердять, що впустила шанс на щастя. Слава Богу, що він часто навідує своїх батьків в селі, й це допомогло мені спланувати нашу “випадкову” зустріч.

Степан довгий час дружить з Олегом, який працює дільничним у нашому селі. Я попросила батька, аби він з’ясував, коли наступного разу Степан приїздить до батьків, й він таки впорався! Того дня я зробила зачіску й одягла гарний костюм. Поїхала в місто й чекала останню маршрутку, щоб сісти раніше за Степана в маршрутку. Олег переконав Степана поїхати останньою маршруткою, щоб він зміг його зустріти й допомогти в одній справі. Це зробив навмисне, бо пізнього вечора до села повертається мало людей.

От ми й зустрілись! Я підсіла до нього, й ми почали говорити. Дорога займає півтори години, й цього вистачило, аби змусити його пригадати колишні почуття. І знаєте що ? Спрацювало! Ми помирились, і він сказав, що завжди мене кохав. І навіть дату весілля призначили. Тому дівчата — не будьте горді, а беріть чоловіка в руки, вибачайтесь, якщо винні, бо хороших швидко розбирають!