Одного дня сімейство з Києва вирішило показати своєму сину, який народився вже в Ізраїлі, місто предків.
Сім’я приїхала до Києва, й одразу повела зацікавлене дитя милуватися палацами та садами міста.
Слід зауважити, що дитина була надзвичайної вроди — чистий ангел: величезні, небесного кольору оченята, розкішні чорні кучері… Не хлопчик, а лялька. До того ж розумний та чемний не по роках.
А проживає він з батьками в славному місті Нацрат-іліт, тобто у Верхньому Назареті.
І ось, по саду гуляючи, увагу дитини привернула старенька жіночка, яка з крехтінням намагалася сісти на лавочку.
Батьки пройшли вперед, а товариський, як всі п’ятирічні діти, хлопчина, пристав до бабусі …
«Болить, бабусю?» — поцікавився хлопчик.
«Так, — відповідала жінка, — старенька я, спину ломить, ноги не ходять…»
Нарешті, зустрівши вдячного слухача, жіночка почала розповідь про хвороби й прикрощі. Коли бабуся затихла, хлопчик підняв на неї свої величезні очі й дуже щиро сказав: «Бабусю, я хочу, щоб у тебе більше ніколи нічого не боліло!»
Розчулена жіночка запитала: «Звідки ж ти такий хороший?»
«З Назарета, бабусю…»
Жінка, закотивши очі, сповзла по лавочці.
