Звідки в дітях стільки жорст0кості. «Тобі не можна з нами гуляти. Твої батьки б1дні»

На днях я стала свідком жахлив0ї ситуації. Разом з дочкою я вирішила у свій вихідний вийти посидіти на вулиці. Були останні теплі осінні дні. На дитячому майданчику я зустріла давню подругу. Стільки років ми живемо в одному будинку, а поговорити немає часу. Тільки вітаємося та й все. Зайнявши одну з лавок, ми почали теревенити. Згадували молодість, як колись на цій самій лавці разом з хлопцями сиділи по пів ночі. За одного з них я так й вийшла заміж.

На майданчику гралося багато дітей. Хлопчики трималися окремо. Вони бігали один за одним, «стріляли» з автоматів та голосно кричали. Дівчатка куховарили та готували з піску свої перші кулінарні шедеври. Та раптом почувся крик та плач. Я машинально повернула голову й стала шукати свою дочку, але стела свідком того, якими жорстокими можуть бути діти.

«Тобі не можна з нами гуляти. Твої батьки бідні,» – кричав один з хлопчиків та штовхав іншого, який плакав й тільки захищався руками. Його обступили з усіх сторін та сміялися. Мені стало його шкода. Я не витримала та підійшла. Діти миттю розбіглися побачивши дорослого. А бідний хлопчик залишився плакати.

«Вони з мене знущаються через те, що моя мама працює прибиральницею, а тато вантажником,» – пожалівся мені хлопчик. Рукавом він витирав сльози, які бігли не від завданого йому фізичного болю, а від образ. Та тут підійшла моя дочка та взявши його за руки запропонувала гратися разом.  Мені було приємно бачити, що вона така співчутлива й геть не звернула уваги на те, що він одягнений в брудний одяг, через те, що його виваляли у піску.

До кінця нашої прогулянки вони гралися разом. А коли настав час нам йти додому, то я запросила хлопчика провести нас до магазину. Там я купила дочці та йому цукерок. Таких вдячних очей я не бачила ще ніколи. Звичайна цукерка зробила його щасливим. Від того часу він завжди грається з моєю дочкою.