Зворушлива історія про те, як семирічний хлопчик змінив життя мого друга, п0цупивши його гаманець

Мене звуть Іван. У мене є найкращий друг Павло. Ми товаришуємо ще з університету. Після навчання влаштувалися на роботу, але продовжували дружити. Згодом обидва одружилися. У мене народився син Степан. А от у Павла дітей до сих пір не було. Його дружина Настя п’ять років не могла завагітніти, і це мого друга дуже засмучувало.

Одного разу ми зустрілися з Павлом у парку. Сіли на лаву, щоб поспілкуватися. Друг розповів мені, що безліч обстежень пройшли вони з дружиною. Лікарі відхилень ніяких не виявили, та все одно вагітність не наступала.

Раптово я помітив, що хлопець років семи намагається поцупити гаманець з кишені Павла. Я схопив крадія за руку:

– Ах ти негідник! Це хто тебе навчив красти? Зараз ти відведеш нас до своїх батьків. Хай знають, чим ти займаєшся!

– Дядечку, не треба! Я булочку лише хотів купити. Я повернув би гаманець! – заплакав хлопчина.

– Знаю я таких! Я швидко тебе провчу! Більше красти не будеш.

Павло намагався мене заспокоїти, та я був дуже розгніваний. Тому я примусив хлопця вести мене до себе додому.

Хлопець йшов, похнюпивши голову. Раптом він показав на старий розвалений будинок:

– Вже прийшли.

Ми з Павлом повірити не могли. Підійшли до хатини, а з неї вибігла брудна розтріпана дівчинка років п’яти. Побачивши хлопчика, вона посміхнулася й простягнула руку:

– Вась, ну сьо? Приніс їсти? Я така голодна!

– Ні, не приніс, Софійко! – на очах хлопчика забриніли сльози.

Я відпустив хлопчика. Мені було соромно за свій вчинок. Виявилося, що Василько жив зі своєю молодшою сестричкою Софійкою у цьому закинутому будинку більше місяця. Мама з вітчимом щодня пили. Діти нікому потрібні не були. Вітчима посадили, мама десь пропала. Сусіди вигнали дітей з комунальної квартири. Інших родичів у них не було.

Василько з сестричкою знайшли собі ось це житло і поселилися там. Хлопчик крав їжу та гроші, щоб прогодувати себе і сестричку. Діти насправді були дуже худі.

Тоді Павло прийняв наступне рішення. Він забрав дітей до себе. Його дружина з радістю їх прийняла. Дітей нагодували, помили, купили нові речі.

Згодом Павло розшукав матір дітлахів. Він заплатив їй гроші, і вона без проблем написала відмову від сина та дочки. Павло з Настею усиновили малюків. Вони були дуже щасливі від того, що них з’явилися діти.

А ще через рік тест на вагітність показав, що їхня родина чекає поповнення. У Павла і Насті народилася чудова донечка Адріана. Я помітив, що так часто буває у житті. Немає дітей, а тільки віддаєш любов дітям, що цього потребують, і стається диво.

Минуло багато часу. Василько тепер працює поліцейським, а Софійка – лікарем. А Настя та Павло вважають себе найщасливішими батьками у світі.