Таких пр0кльонів я не чув давно. А всього-на-всього випадково не пoтрапив бuчком до cміттєвого бака

Мене завжди дивували старенькі бабці, які цілими днями можуть просидіти біля під’їзду та обговорювати кожного, хто пройде повз. Невже їм й справді так цікаво пліткувати про чуже життя та міряти всіх своїми мірками та колишніми часами. Все в них завжди не так, як було раніше. Як на мене, то ці люди просто застрягли у колишньому й ніяк не можуть звикнути, що часи змінилися.

Ось нещодавно в мене була історія. Після першого року навчання в університеті на медика я переїхав з гуртожитку на найману квартиру. Домовлявся через рієлтора. Район хороший. До того ж перший поверх. Ніколи не любив мешкати високо. Загалом дуже скоро після всіх формальних процедур я отримав ключі від квартири. Прямо в мене під вікнами постійно збиралися такі бабці. Й зранку до вечора вони не припиняли теревенити про все, що бачили. А головне, що з дня на день теми розмов не змінювалися. Декілька разів я навіть чув, як вони обговорювали нового квартиранта, що заселився на першому поверсі. Вони не бачили, що в мене відчинене вікно. «Скільки вже можна постійно когось заселяти. Скоро з колишніх власників нікого не залишиться. Який раніше був добрий двір, всі один одного знали, віталися. А зараз що. Позаселялися невідомо звідки. Навіть не знаєш, що воно за одне. Що за мода така пішла, переїжджати з місця на місце. Маєш цю квартиру, то й живи собі спокійно…» – й щось далі в такому ж дусі.

Я вирішив не звертати уваги. Старість, що з цим поробиш. Та й врешті решт, в мене були свої справи та інтереси. Але кілька днів тому я повертався з навчання. День видався просто жахливим. Мало того, що через будильник запізнився на навчання, то мені ще й повернули мій реферат для доопрацювання. А від нього повністю залежала моя оцінка. Я був у надзвичайно поганому настрої. Вийшовши з маршрутки, я закурив сигарету. За кілька тижнів, що я мешкав на новій квартирі, я помітив, що мені якраз вистачало часу, щоб докурити, поки я доходжу до під’їзду. Ще здалеку я помітив засідання дворової комісії в представництві стареньких бабусь. Знав, що коли пройду, то підкину їм нову тему для розмов. Біля дверей стояв смітник. Я машинально зробив останню затяжку та навіть не оглядаючись кинув залишок сигарети, але він відскочив й впав поряд зі смітником.

Я чесно кажучи навіть й не помітив цього. Але який же піднявся крик та скандал. Наче то був не недопалок, а цілий пакет сміття. На мене налетіли зі всіх сторін. Я повернувся та мовчки підняв його й викинув, куди потрібно. Здавалося б все, інцидент вичерпано. Але куди там. Вдома крізь відчинене вікно я почув стільки наклепів та прокльонів у свою сторону, що аж з’явилося бажання вийти та позатикати їм роти. Але, подумавши, зрозумів, що так стане ще гірше. Їх вже нічого не змінить. Але як так можна клясти людину позаочі за якийсь недопалок.