Окей, слухай, була така історія…
Настя щойно поклала сина спати, коли прийшов меседж: «Скоро буду». Відправитель — Галина Степанівна, її свекруха. Жінка, яку одним словом не опишеш — щоб не сказати більше. Ні турботи, ні підтримки — зате повно зухвалості, самозакоханості та вічного бажання виглядати на двадцять. Ніхто не знав її справжній вік — вона ретельно приховувала цифри, стверджуючи, що «у душі їй вісімнадцять».
Коли Настя була вагітна, Галина Степанівна відразу дала зрозуміти: розраховувати на неї не варто. Її «активне життя» — фітнес, вечірки, побачення — не передбачало місця для колиски. Вона була категоричною:
— Я вже своє відсиділа. Більше — ні дня.
І ось, через хвилин десять — дзвінок у двері. На порозі — свекруха в яскравій сукні, з зачіскою як у теледиви, і на таких підборах, що цокіт лунав аж до сусідів. Увійшла, як у себе, кинула туфлі й пішла на кухню.
— Настю, зроби чайку, гаразд? Я сьогодні як заведена — з роботи, по магазинах, по справах… Зовсім вибилася з сил. Ось і прийшла. А пам’ятаєш свою блакитну сукню? Ту, що на корпоративі була.
— Пам’ятаю, — обережно відповіла Настя.
— Віддай мені. Все одно ти після пологів округлилась, не влізеш уже.
Настя опустила очі. Її як ножем різнуло. Так, форма тіла змінилася — але чути таке від рідні, да ще й таким тоном… було болюче. Але свекруха, як завжди, не заспокоювалася.
— Ти навіть не спитаєш, навіщо воно мені?
Настя мовчала. Вона вже звикла, що Галина Степанівна постійно в пошуках нового «принца» — молодшого, заможнішого. Все її життя — безкінечний кастинг. Жоден роман не тривав довше двох місяців.
— У мене новий парубок, — гордо продовжила свекруха. — Красенюка, з машиною та квартирою. Та ймовірно, бабник. Ось і хочу перевірити. Ти ж, Настю, допоможеш — напишеш йому у Фейсбуці. Подивимось, чи клюне.
— Вибачте, я в такі ігри не граю, — різко сказала Настя.
— Отак от? Не сподівалась! Ну й добре. І сукню собі залишай, будеш нею пил витирати, все одно не натягнеш! — фуркнула Галина Степанівна і вилетіла з квартири, гримнувши дверима.
Звісно, встигла скаргнутися синові. Ігор прийшов додому, вислухав обидві сторони. Він знав: мати у нього гаряча, і до неї треба знайти підхід. Але всередині його клекотіло.
— Я з нею поговорю, не хвилюйся, — тихо сказав він, обіймаючи дружину.
Минуло кілька днів. На день народження Ігоря запросили гостей, але один друг із сім’єю не зміг приїхати. У цей час Галина Степанівна дзвонила не з привітаннями, а… щоб нарікати на черговий невдалий роман.
А потім знову завітала. Принесла баночку варення та вибачення.
— Пробач мені, Настю. Сорвалась. Я просто… втомилась. Бути самотньою — важко. Усе шукаю когось, а в результаті — самі розчарування. Ось Богдан, наприклад… Планували разом жити, а його син подзвонив — заявив, що я руйную їхню родину. Що Богдан у боргах, одружений, а я йому лише тимчасово. І взагалі перестав спілкуватись. Ніби вирізали мене з його життя.
— Може, він просто злякався? — м’яко запитала Настя.
— Може… А може — просто слабак. Син погрожував закрити йому борги, якщо він зі мною розірве. І він розірвав. Ось і все. Видно, боявся, що я його до ЗАГСу потягну, а потім на спадщину зазіхну. Уявляєш?
Поки Галина Степанівна скаржилася на долю, Настя мовчки слухала. Зайшов Ігор. Поки він їв, мати знову влаштувала спектакль — розповідала, як її образили, як вона втомилася бути одна. Хотіла, щоб і він пожалів, як завжди.
— Мам, може, не варто так метушитись? Твій чоловік сам тебе знайде, — спокійно сказав він.
— Та? А поки що — сидіти вдома і соплі жувати?
— Ні, але може, трохи менше драми? Погуляй з онуком, сходи на прогулянку. Життя — це не лише романи.
— Ага, зрозуміло. Зробити з мене безкоштовну няньку? Ні, ваша дитина — ваші клопоти!
— Мам, ти знову все сприймаєш у штики. Просто знайди, нарешті, собі справу, а не пригоди на свою ж голову.
— Справу? Я хочу бути не сама, я хочу кохати! І нехай помиляюсь — це моє життя! Краще скажи своїй дружині, щоб собою зайнялася, а то після пологів округлилась, тільки й сидить із дитиною. Ні чоловікові інтересу, ні вогню в очах. Думаєш, так сім’ї зберігаються?
— Годі! Не чіпай Настю! Вона тільки-но народила, ще відходить. Тобі краще підтримати її, а не дорікати!
Галина Степанівна гримнула дверима і пішла. Настя стояла за стіною, чула все. Комок підступив до горла, але вона мовчки обійняла чоловіка.
Бо розуміла: свекруху не переробиш. Вона така, яка є. І єдине, що залишається — навчитися з цим жити. Або… просто відВона глибоко зітхнула і вирішила, що найкращий спосіб впоратися — просто не брати до серця її слова, адже справжнє щастя — це її маленька родина, а не чужа драма.
