Після вечері Оксана звалилася на диван із книжкою. Лише почала занурюватися в роман, як у кімнату увійшла мати з дрижачим у руці телефоном. На екрані сміялась подруга Мар’янка Білоконь.
Оксана неохоче відклала книжку й піднесла телефон до вуха, кинувши матері виразний погляд. Та, нарешті, зрозумівши натяк, вийшла, але Оксана не сумнівалася — стоятиме за дверима й підслуховуватиме.
П’ять хвилин вони з Мар’янкою базікали про дрібниці, а потім подруга заявила, що запрошує її на день народження в суботу, на дачу.
— Та ж у тебе він був місяць тому? — здивувалася Оксана.
— Та яка різниця? Можна святкувати щодня, якщо є натхнення. Це просто привід зустрітися.
— А чого б просто так не зустрітися? — пожартувала Оксана.
— Та ні, має бути інтрига! Приїжджає мій Олесь із другом з Німеччини. Він не знає, коли в мене день народження, і якщо запросити його просто так — відмовиться. А свято — це вже серйозно. Ось Настуня, пам’ятаєш її? Так верещала, коли дізналася! Він там то режисер, то щось таке… з кіно. А Настуня мріє зніматися, причепилася до нього, як реп’ях до штанів.
— Ясно. А я тобі навіщо?
— Та як?! Це ж день народження! — Мар’янка вже почала сердитися.
— Для масовки? — досягла Оксана. — І чого на дачу? Ще сніг не зійшов.
— Та не тупи, Оксанко! Щоб не втік, — реготала Мар’янка. — То поїдеш? Шашлик, музика, повеселимося. У нас там ялинка ще стоїть — після Нового року так і не зібралися прибрати. Ну будь ласка, заради мене! — і Оксана відразу уявила, як Мар’янка надуває губи, ніби образився хлопчик із сусіднього двору.
— Гаразд, — зітхнула Оксана.
Погодилася лише тому, що до суботи ще чотири дні — за цей час може статися все: і вона захворіє, і Мар’янка, і навіть шашлик може раптово відмовитися смажитися.
Тільки вона поклала телефон, як у кімнату увірвалася мати.
— Куди вона тебе запрошує?
— Мам, ти ж чула, — посміхнулася Оксана.
Мати навіть не зніяковіла.
— От і добре. А то сидиш цілими днями. Скоро сорок, а ти й досі не заміжня. Коли вже онуків побачу?
— Мам, наречені — не підсніжники, їх на дачі не зрішу, — пожартувала Оксана. — Мені ще тридцять два, цілих вісім років до сорока. А діти мають народжуватися з любові, а не тому, що тобі онуки вже снилися…
Мати стиснула губи, махнула рукою, вийшла, але за секунду повернулася й знову встала перед нею.
— Книжки, книжки… Живеш чужими життями, а своє проходить повз. Коли вже своє щастя знайдеш?
— Я ж поїду. Може, привезу тобі нареченого з шашликами, — знову пожартувала Оксана.
Мати скривилася.
— Вибач, мам, — Оксана зірвалася з дивана й обійняла її.
У п’ятницю Мар’янка знову подзвонила, нагадала про виїзд і порадила гарно одягтися, аби перед іноземцем сорому не зазнати. Казала, чекатиме біля будинку о сьомій.
— Чого так рано?! — обурилася Оксана.
— Дорога, дачу протопити треба… Увечері встигнемо хіба що спати лягти.
О шостій ранку пролунав будильник. Оксана на секунду забула, навіщо його ставила, але тут увійшла мати й заявила, що сніданок готовий.
Дача. День народження. Оксана зітхнула. Прощай, спокійна субота. Плелась у ванну, а коли через годину вийшла, біля під’їзду вже чекав чоловік Мар’янки. Оксана сіла на заднє сидіння й буркнула: «Привіт».
— Не сумуй, поспи в дорозі, — дозволила подруга.
Мар’янка цілу дорогу цвірінькала. «Як Олесь із нею живе?» — подумала Оксана й незабаром справді заснула.
На дачі було тихо й красиво. Сніг білів неторканим, лише на дорогах темніли сліди коліс. Значить, вони тут не одні.
У будинку й справді стояла ялинка. На хвилину Оксані здалося, що вони повернулися на два місяці назад і зібралися зустрічати Новий рік. Олесь одразу взявся за піч, запахло деревом, смолою й дитинством.
Не встигли дрова розгорітися, як під’їхали ще дві машини. Оксана з Мар’янкою визирали у вікно: з однієї вийшли знайомі парубки й Настуня, з іншої — високий незнайомець у окулярах.
— Це той режисер? Щось не дуже схожий, — сумнівалася Оксана.
— А багато ти режисерів у житті бачила? — відсікла Мар’янка.
Компанія йшла до будинку. Настуня скакала, немов козеня, провалювалася в сніг і голосно реготала. Своїм сміхом вона, мабуть, повідомила про приїзд усім сусідам у радіусі кілометра.
— Годі витріщатися, — сказала Мар’янка й перша пішла до дверей.
Оксана подалась на кухню розкладати продукти.
— Твій друг і справді режисер? — запитала вона в Олеся.
Той не встиг відповісти, як у будинку зчинився галас, а над усім лунав Настунин виск. Вона одразу причепиКоли Павло обійняв Оксану під ялинкою, вона зрозуміла, що інколи щастя приходить саме тоді, коли його зовсім не чекаєш.
