— Мамо, ти зовсім з розуму з’їхала?
Слова доньки вдарили Олену, ніби під груди. Боляче. Вона мовчки продовжувала чистити картоплю.
— На нас уже пальцем показують — мати загуляла! Ну батько, то зрозуміло, він чоловік, а ти жінка! Хазяйка! Тобі не соромно?
Сльоза котилася по щоках, падала на руки, а донька все гарчала. Чоловік Олени, Богдан, сидів на стільці, понуро опустивши плечі.
— У нас тато хворий, ну ти що? Його треба доглядати! — Богдан схлипнув. — Хіба так роблять? Мам? Він тобі молодість віддав, ви разом дитину виростили, а тепер що? Як він захворів, ти вирішила віником махнути? Ні, моя дорога, так не йде…
— А як йде? — спитала Олена.
— Що? Ти що, глузуєш? Подивись на тата… вона жартує!
— Наче я тобі, Марічко, не мати, а ворог запеклий… Отак ти за батька перейнялася…
— Мамо! Що ти видумуєш? Ну все, більше нема сили… зараз подзвоню бабусі, нехай вона з тобою розбирається! Ганьба!
Олена мовчки розгладила складки на хатній сукні, підвелася.
— Гаразд, любий, я піду.
— Куди, Оленко?
— Відходжу від тебе, Богдане…
— Як це «відходжу»? А я? Я як?
Донька в цю мить гаряче щось викрикувала у телефон.
— Ма-арічко! — застогнав Богдан, наче по покійнику. — Марійко…
— Що, тату? Спина? Де болить?
— Ой, ой… вона… мати… йде.
— Як це «йде»? Куди? Мамо, ну що ти видумала? У такому віці?
Олена усміхнулася. Вона акуратно складала речі у валізу. Вже хотіла піти раніше, але Богдан захворів — розігрався радикуліт, стогнав, бідолаха…
— Олено… у мене, може, грижа…
— На МРТ не показало.
— Та що вони там бачать, ці лікарі! Вони спеціально спочатку не кажуть.
— Навіщо?
— Щоб потім гроші здерти! Ось у Степана на роботі так само… мазями лікували, а потім — бац! — грижа, та ще й якась страшна…
Тоді Олена не пішла. А тепер?
— Скільки тієї життя, Оленко, — казала їй подруга Катря. — Ти ж, як віслюк, на них працюєш. Що доброго тобі дав твій Богдан? Ні-чо-го! — Катря стукнула рукою по столу. — Усю молодість гуляв, як кіт, навідь цю чиїсь… перукарку, трясця… як її?
— Ніна.
— Так, Ніну на базар таскав, пам’ятаєш? Ти на двох роботах, а він на дивані. Богдановій спині лікування треба? Богдан летить у санаторій, а Олена — до свікрухи на город, потім до мами. А те, що в сорок років у тебе ноги відмовляють — то нічого, так?
— Катю, — виправдовувалась Олена, — Богдан же…
— Що він? З іншої глини? Ага… священна тварюка! Подивись на інших чоловіків — вони жили рвуть заради родини, а у вас навпаки: ти вА вона вже вибрала себе новий шлях — тепер, нарешті, житиме не для інших, а для себе.
