Витерла мокрі долоні, стогнучи від болю, і пішла відчиняти двері. Марія Коваль витерла вологі руки, зітхнула через біль у спині й рушила до дверей. Дзвонили тихо, але вже втретє. Вона мила вікно, тому не одразу пішла у передпокій. За дверима стояла молода дівчина дуже гарна, але бліда й змучена.
Пані Маріє, я чула, що ви можете здати кімнату?
Ох, ці сусіди, завжди когось до мене посилають! Я не здаю кімнат, ніколи цього не робила.
Мені сказали, що у вас три кімнати.
І що з того? Навіщо мені здавати? Я звикла жити сама.
Вибачте. Мені казали, що ви віруюча людина, тому я подумала
Дівчина, намагаючись стримати сльози, повернулася й повільно пішла сходами вниз. Її плечі тремтіли.
Дівчино, вертайся! Хіба я тебе виганяю? Ох, ця молодь, така чутлива одразу сльози. Заходь у хату, поговоримо. Як тебе звати? Можемо на «ти»?
Олена.
«Морська», значить. Батько, мабуть, моряк?
У мене немає батька. Я з дитбудинку. Матері теж не знала. Мене знайшли у підїзді добрі люди й віддали в міліцію. Мені тоді не було й місяця.
Не журся. Заходь, за чаєм поговоримо. Ти голодна?
Ні, купила собі пампушок.
Пампушок купила! Ех, молодь, не думає про себе, а в тридцять років уже виразки бувають. Сідай, у мене ще гарячий борщ. І чаю підігріємо. Багато варення є. Чоловік пять років тому помер, а я звикла все готувати на двох. Поїмо, а потім допоможеш мені домити вікно.
Пані Маріє, можу щось інше зробити? У мене запаморочення, боюся, що впаду з підвіконня я вагітна.
Ще й цього не бракувало! Я ж принципова людина. Це дитина поза шлюбом?
Чому одразу поза шлюбом? Я заміжня. Вітя з нашого дитбудинку. Але його забрали до армії. Недавно приїжджав у відпустку. А господиня, як дізналася, що я чекаю дитину, одразу мене вигнала. Дала тиждень, щоб знайти житло. Ми жили недалеко. Але ж самі бачите як це виглядає.
Ну так А що ж мені з тобою робити? Може, переставити своє ліжко у кімнату Віті? Гаразд, залишайся в моїй кімнаті. Грошей з тебе не братиму, навіть не згадуй. Іди по речі.
Недалеко. Усе наше з Вітею в торбі біля дверей. Тиждень минув, тому з речами обійшла кілька будинків.
Так вони й залишилися удвох Олена закінчувала школу на дизайнерку одягу. Марія Коваль кілька років була на пенсії після важкої залізничної аварії, тому сиділа вдома, вязала мереживні серветки, комірці, дитячі панчішки та продавала їх на місцевому ринку. Її вироби були сповнені фантазії: серветки, скатертини й комірці ніжні, як морінь, добре розходилися. Грошей вистачало. Частина була від продажу овочів і фруктів із городу. У суботи вони з Оленою працювали там. У неділю Марія ходила до церкви, а Олена лишалася вдома, перечитувала листи від Віті й відписувала. До церкви ходила рідко, не була звикла. Скаржилася, що болить спина та запаморочується голова.
Однієї суботи вони працювали на городі. Урожай зібрали, готували землю до зими. Олена швидко втомлювалася, тому тітка Марія відправляла її до хати, щоб полежала й послухала старі платівки, які колись купувала з чоловіком. І того дня, після роботи граблями, майбутня мама відпочивала. Марія Коваль кидала сухі гілляки у вогонь і задумливо дивилася на полумя. Раптом почула крик Олени: «Мамо! Мамочко! Ідіть швидше!» Із каламутним серцем, забувши про болючі ноги й спину, Марія побігла до хати. Олена кричала, тримаючись за живіт. Незабаром Марія переконала сусіда, і з такою швидкістю, на яку був здатний старий «Запорожець», вони мчали до лікарні. Олена стогнала без перерви: «Мамо, болить! Але ж це ще рано, занадто рано! Народжувати треба було тільки в середині січня. Мамо, помолись за мене, ти ж вмієш!» Марія плакала. Крізь сльози безупинно молилася.
З приймальні Олену забрали на візку. А сусід із городу відвіз заплакану жінку додому. Всю ніч вона молилася до Божої Матері за порятунок дитини. Вранці подзвонила до лікарні.
Усе гаразд із вашою донькою. Спочатку вона весь час кликала вас і Вітю, плакала, потім заспокоїлася й заснула. Лікар каже, що загрози викидня вже немає, але їй треба трохи полежати. Ще в неї низький гемоглобін. Піклуйтеся, щоб добре харчувалася та багато відпочивала.
Коли Олену виписали, вони довго говорили аж після півночі. Олена весь час розповідала про свого Вітю.
Він не підліток, як я. Він сирота. Ми завжди були разом у дитбудинку. Ще в школі подружилися, потім покохали одне одного. Він мене опікає. Це щось більше, ніж кохання, так я це сприймаю. Самі бачите, як часто пише. Хочете подивитися його фото? Ось воно, другий справа. Він посміхається
Гарний Марія Коваль не хот
