ДВОЄ СЕСТЕР…
21 березня 20XX року
У дитинстві ми з сестрою були завжди поруч. Я старша Леся, завжди перша відмінниця, з гарним обличчям, успіхом у всіх починаннях і надбаннями у гривнях. А молодша Марічка… Її всі в селі знали та жаліли: краса її згасла ще до 30-ти, організм зношений, очі вічно затуманені, щоки та губи опухлі, синюваті від постійних узливань. Волосся Марічки вже давно не знало ні гребінця, ні мила лишились скуйовдженою паклею. Мені, чесно, докорити себе не було за що скільки грошей і зусиль я вклала, щоб її врятувати: клініки у Львові та Києві, старі знахарки з Полтавщини… Все намарно.
Коли мама померла, я оформила для Марічки невеличку, затишну квартирку в Івано-Франківську на своє ім’я щоб сестра не проміняла житло на пляшку. Але за пів року там залишився тільки брудний матрац, на якому Марічка вже ледве дихала. Я тоді вже готувалася їхати на постійне місце проживання до Польщі настав час прощатися. Хоч би як я намагалась бути сильною, совість не давала мені лишити її на згубу долі.
На думку прийшла тітка Ольга, мамина сестра, яка жила в глухому селі на Чернігівщині, в селі Яворівка. Контакту ми з Марічкою з нею майже не мали, але з дитинства памятаю ті веселощі, як вона приїздила до нас з домашнім медом, щедрою дулею, духмяними грибами, варенням… Жива, мабуть; на похорон мами не кликали, отже ще на світі.
Знайомий сусід Степан допоміг перенести хилу Марічку, загорнули її в стару коцину, виклали на заднє сидіння. За годину ми вже мчали по сільській дорозі через засніжені поля. Чотири хати і одна криниця ось вам і вся Яворівка. Ольга зустріла нас біля свого забору, ще не стара, але вже з глибокими зморшками і трохи приглухувата. Ми занесли Марічку на її ліжко, я поклала на стіл чималеньку суму понад вісім тисяч гривень мовляв, може, на похорони стане. Ключ від квартири теж віддала: все ж таки рідна кров.
Від будь-яких частувань я відмовилася та поїхала…
Ольга, лише 68 років, жила сама, але сил мала ще багато. Відкривши ковдру, вона побачила: Марічка ледве хитається між життям і смертю, але ще дихає. Надворі вже сутінки, а в хаті пахло сухими травами та молоком тітка пішла гріти воду в самоварі. Попутно вона насипала з полотняного мішка шавлії, мяти, додала трохи чорниці і все настояла в термосі. Протягом трьох діб Ольга кожні пів години поїла Марічку настоями з медом, майже силоміць, ложечкою вдень і навіть вночі.
На четверту добу додала в меню свіже козяче молоко від Марти своєї улюбленої кози. Її теж брала тільки ложечкою, як дитині. Згодом овочеві відвари, домашній курячий бульйон: курей у Ольги було сім, але вона зарізала дві заради племінниці. Через місяць Марічка вже спромоглася сама підвестися. Узимку тітка садила її на санки, кутаючи в пухову хустку й теплу ковдру, і везла до сільської лазні. Там усе теж було натхненно трава́ми, що збирала сама ж Ольга, ними мили й Марічку. Після бані тітка розчісувала сестрині коси, від яких пахло літом і мякою полиновою гіркотою.
Ольга за всі ці довгі дні вклала у племінницю все тепло, що не віддала ні чоловікові, ні дітям. І Марічка наче відродилася з попелу. Горезвісні клініки, колдуни і чарівниці не змогли врятувати а просте сільське кохання та турбота змогли. Згодом, підкріпившись молоком кози Марти, ранковими пахучими омлетами з власних яєць, Марічка вчепурилася, щоки налилися румянцем, очі стали ясні й сині, як небо. Волосся заблищало й стало мяким.
Вона тепер самостійно допомагала і в хаті, і в сараї навчилася доїти Марту, щодня збирати яйця, працювати в городі. Їли просто: картопля, борщ, каша, вареники, все своє, натуральне. Марічка згадувати про місто не хотіла, новий спокій припав їй до душі: незаймані світанки, легкі білі хмари, весняні квіти в лузі й лелеки над дахом.
А ще біля сільського ставка завелася качка з виводком, і Марічка кожен день носила їм сухарі. Окрім всього, тітка навчила дівчину вязати гачком спочатку маленькі серветки, потім шалено гарні павутинчасті хустки. Восени зїздили до міста, купили ниток і от пішли замовлення на пледи й шалi, яких таких ніде не бачили. Марічка почала заробляти і навіть непогано.
Минуло три роки. За ті гроші, що зібрали й Ольжині збереження, і дохід з продажу шалей Марічка купила для себе і тітки маленьку хатку з садком у тихому містечку біля лиману на півдні України. Валюта і залишки за квартиру, переказані Лесею, допомогли оплатити окрему вантажівку для Марти. Тепер вранці коза смачно жує яблуко, обриваючи його з нижньої гілки, і дивиться на лиман, де купаються дві найближчі її душі.
І знаєте що? Це сталося насправді.
