Ти помилка моєї юності.
Дівчина народила сина, коли їй було лише шістнадцять. Батько дитини також був такого ж віку. Не буду описувати всі подробиці цієї гучної історії, але після народження малюка вони розійшлися майже одразу. Коли дівчина усвідомила, що хлопець не потребує ні її, ні сина, вона втратила будь-який інтерес до дитини. Тож хлопчика виростили дідусь із бабусею, її батьки.
У вісімнадцять років вона поїхала з новим обранцем до сусіднього міста, перестала дзвонити чи писати. Її батьки самі не шукали з дочкою зустрічей, залишалися тільки образи й нерозуміння як вона могла покинути свою дитину? Гіркота й сором за те, що виховали таку людину.
Дідусь із бабусею віддали себе онукові. Для хлопчика вони стали справжніми батьками. Він вдячний їм за тепло, за гарну освіту, за все.
Коли хлопцю виповнилось вісімнадцять, його двоюрідна сестра виходила заміж. На весіллі зібралась уся родина, серед гостей була й його біологічна мама. На той момент вона вже втретє була одружена й мала двох дочок.
Старшій було десять, молодшій трохи більше року. Хлопець хвилювався, хотів побачити матір, познайомитися з сестрами. Хотів запитати: «Мамо, чому ти мене залишила?».
Як би добрими не були дідусь і бабуся, він все ж сумував за матірю. А її єдину збережену фотографію ховав у таємному місці бо дідусь інші світлини спалив. Мама тим часом хвалилася родичці, які у неї чудові доньки.
А я? Що зі мною, мамо? перепитав він.
Ти? Ти помилка молодості. Батько мав рацію, треба було зробити аборт, холодно знизала плечима вона й відвернулася.
… Пройшло сім років. Я вже жив зі своєю дружиною та сином у затишній двокімнатній квартирі в Києві, подарованій у спадок завдяки турботі дідуся й бабусі та батьків моєї дружини. В один із вечорів пролунав дзвінок з незнайомого номера.
Сину, привіт, мені Віктор дав твій контакт. Це твоя мама. Слухай, знаю, що ти живеш поруч із університетом, куди вступила твоя сестра. Може, вона поживе декілька тижнів у тебе? Вона ж тобі родина. В гуртожитку їй не подобається, оренда квартири коштує дорого, гривень немає, чоловік покинув, тяжко мені зараз одна донька студентка, друга школярка, третя скоро піде в садочок
Ви помилилися номером, відповів я й поклав слухавку.
Я підійшов до сина, підняв його на руки й сказав:
Ну що, збирайся, підемо до мами, а потім усі разом до бабусі й дідуся в гості?
А на вихідних поїдемо всі разом у село, так? спитав хлопчик.
Звісно, родинні традиції треба берегти!
… Декілька родичів засудили мене, казали, що міг допомогти сестрі. Але я впевнений: моя підтримка лише для тих, хто був поруч зі мною завжди. Для бабусі й дідуся. Не для чужої для мене жінки, яка називає мене помилкою.
Сьогодні я ясно розумію: справжня родина це ті, хто дбає, навіть тоді, коли тобі здається, що все втрачено. І допомогою та вдячністю треба відповідати саме їм.
