ШЛЮБ ЗАДЛЯ ВИГОДИ
Тарасе Петровичу, можна з вами поговорити? у дверях кабінету зʼявилася світловолоса голова Ярини. Вічно непокірна та занадто гучна дівчина сьогодні була підозріло стриманою й чемною.
Що тобі треба? чоловік відірвався від роботи за компютером і з-під лоба зиркнув на падчерку.
У мене до вас велике прохання, Ярина навіть не чекала, поки вітчим запросить її в кабінет. Дівчина впевнено переступила поріг, зачинила за собою двері й сіла навпроти розгубленого чоловіка.
Зарплату тобі я підвищувати не буду! строго промовив Тарас Петрович, наче знав, навіщо прийшла Ярина. Навіть не проси! Ти абсолютно не справляєшся зі своїми обов’язками. Постійно запізнюєшся і зриваєш дедлайни, підставляючи мене й колег, він не раз вже говорив із падчеркою про відсутність у неї відповідальності. Тараса дратувало, що Ярина постійно сварилася з працівниками і плела інтриги проти тих, із ким не склалися стосунки.
Кілька місяців керівник фірми хотів звільнити норовливу дівчину, але не знаходив у собі сили. Ярина була дочкою його коханої жінки. З Оксаною він познайомився п’ятнадцять років тому, одружився й щасливо жив до того часу, поки в Оксани не виявили рак. Жінка померла два роки тому, і тепер чоловік поблажливо ставився до непокірної падчерки, бо вона так сильно нагадувала йому дружину.
Про зарплату я вже давно все зрозуміла, хитро всміхнулася Ярина. Я зовсім з іншого питання.
І з якого ж це? Тарас Петрович підняв брову і з цікавістю схилився вперед.
Тарасе Петровичу, з жалем почала дівчина, ви ж знаєте, як важко мені було після смерті мами? Вона була єдина, хто мене любив і завжди підтримував.
Тому ти й допікала її без кінця, так? насупився чоловік. Він добре пам’ятав, які непрості стосунки були між Оксаною і Яриною. Дружина безмежно любила дочку, але та завжди була некерованою, і мати щодня нервувала за неї. Для чого зараз це згадувати? До чого ці сльози? Кажи по суті. Я зайнятий.
Тарасе Петровичу, Ярина крутилася на стільці, не наважуючись вголос сказати прохання, не могли б ви допомогти мені фінансово? Я хочу спробувати себе в бізнесі, але потрібно оплатити навчання.
Ні, відрізав Тарас Петрович. З таким ставленням до справ ти не тільки бізнесу не побачиш, а й освіти не здобудеш. Я ж тобі вже сто разів казав: Ярино, подорослішай! А ти всі ці роки «важкий» підліток.
Обіцяю, якщо підтримаєте з бізнесом, я змінюся. Клянусь! Мені самій набридла ця невизначеність. Я хочу, як усі: працювати, робити кар’єру, народити дітей, вийти заміж…
Хм, недовірливо пирхнув Тарас Петрович. Стурбовано зиркнув на дівчину. У тебе хтось зʼявився? Хтось бігає?
Та нема нікого, махнула рукою Ярина. Якби був, я б тут не сиділа. Бо з кимось завжди легше життя влаштувати.
Ну, у цьому ти права Але партнери різні бувають, чоловік нервово почав стукати по столу пальцями, ніби щось хотів сказати, та вагався. От що скажу. Маю пропозицію, яка забезпечить тобі пристойне майбутнє.
Яку пропозицію? Ярина не розуміла, куди хилить вітчим.
Я згоден дати кошти, але за однієї умови, Тарас Петрович загадково усміхнувся і відкинувся на крісло.
Якої умови? знервовано запитала Ярина. Такої вимоги навіть у страшному сні не чекала.
Вийдеш за мене заміж отримаєш усе, що забажаєш, чітко промовив чоловік, сплівши пальці у замок і кинувши діловий погляд.
Заміж за вас?! спершу Ярина сторопіла, а потім голосно розсміялася. Ви жартуєте, Тарасе Петровичу?! Так не жартують із падчеркою!
Звідки ти взяла, що це жарт? чоловік серйозно подивився на дівчину, аж вона зрозуміла, що все це не жарти. Хоч різниця у віці помітна, але ми дорослі й у змозі стати щасливими разом.
Щасливі? Та ви ж годитеся мені в батьки! Навіщо я вам?! обурилась Ярина. Тарасу Петровичу було сорок пять, виглядав він пристойно, але Ярина навіть уявити не могла, щоб сприймати його, як чоловіка. До того ж, довкола нього крутилося чимало солідних жінок.
Ти знаєш, що я хочу розширювати бізнес і підписати контракт із київською холдинговою компанією? вирішив одразу пояснити свою ідею Тарас Петрович. За їх умов мені потрібно бути одруженим. Такі у них традиції довіряють лише сімейним.
Але до чого тут я?! Може, знайдете іншу?
По-перше, ми давно знайомі й ти памятаєш, як я кохав твою маму. По-друге, ти не проговоришся про фіктивність нашого шлюбу. По-третє, ти потребуєш грошей. Якщо станеш моєю дружиною, то отримаєш бізнес, сказав чоловік уже суто діловим тоном.
Тобто це фіктивний шлюб? Без жодних стосунків? Ярина знизила голос.
Лише фікція, не більше. Ну що, погоджуєшся? різко запитав чоловік.
Мені треба обдумати, відповіла Ярина.
Думай, кивнув Тарас Петрович, вказавши на двері.
Коли за Яриною зачинилися двері, бізнесмен на мить пошкодував, що затіяв таку аферу. Добре розумів Ярина імпульсивна, сьогодні погодиться, а завтра зникне перед шлюбом. Але слову вже не відмовиш.
Ярина ніколи не дивилася на вітчима, як на чоловіка. Але й справжнім батьком його не вважала навіть прізвище її залишилося мамине. Вони мало спілкувались.
Але після цієї розмови щось у свідомості дівчини змінилося. Вона вперше глянула на Тараса Петровича іншими очима. Та й головне він був заможним.
Зрештою Ярина погодилася на пропозицію. Домовились: оформляють шлюб, але мешкатимуть окремо.
Щойно вони розписалися, Тарас Петрович дотримався обіцянки: подарував новеньку простору квартиру в Києві, дав кошти для бізнесу, оплатив курси й повністю забезпечував її.
Ярина не ухилялася від своїх обов’язків: супроводжувала “чоловіка” на всіх ділових зустрічах, зображаючи ідеальну жінку.
Новоспечена дружина відмовилася від свого колишнього життя. Ярина стала стриманішою й почала по-іншому дивитись на Тараса Петровича. Побачила в ньому розумного, щедрого та турботливого чоловіка. Їй ставало все важче розлучатися з ним після чергової подорожі. І лише зараз вона зрозуміла, чому мама його любила.
За рік Ярина жодного разу не пошкодувала про вибір.
Минув рік, і подружжя, яке так і жило нарізно, вирішили розлучитись. Бізнесмен уже уклав потрібний контракт, і необхідність підтримувати образ “зразкового” сім’янина зникла. Але стосунки між Яриною та Тарасом Петровичем відчутно змінилися: він перестав бачити в ній лише розбишаку, а Ярина звикла до чоловіка, якого раніше не терпіла.
Дякую тобі, думаю, ти цілком впораєшся самостійно, мовив Тарас, як і обіцяв, дарую тобі волю.
А ти впевнений, що хочеш розлучення? раптом спитала Ярина, стоячи біля РАЦСу поряд із фіктивним чоловіком.
А ти ні? бізнесмен поглянув на неї й помітив у її очах справжню тугу.
Не хочу, відверто відповіла Ярина.
І я ні, тихо усміхнувся Тарас Петрович, обійняв її за плечі й глянув серйозно, але якщо ти залишишся моєю дружиною, то вже по-справжньому.
Я згодна.
До РАЦСу подружжя так і не дійшло. Перед самими дверима передумали розлучатися.
