Кохання не для вистави
Оленка вийшла з хати з повним відром дерті для свиней, сердито пройшла повз чоловіка Миколи, який уже третій день копирсався біля колодязя. Думав різьбу навести щоб гарно було, неначе більше ніякої роботи нема! Дружина з господарством порається, худобу годує, а він стоїть зі стамескою в руках, весь у стружці, усміхається до неї. Такий вже Господь чоловіка дав! Ні щирого слова не скаже, ні голосу не підвищить мовчки робить своє, хіба що зрідка підійде, в очі гляне та долонею по її товстій косі ось і вся ласка. А душа хоче щоб «зіронька» і «ластівочка»…
Задумалася Оленка про свою жіночу долю, та ледь не перечепилася через старого пса Друга. Микола одразу кинувся підхопив жінку, а на пса суворо глянув:
Що ж ти, Друг, під самі ноги лізеш, мало не завалив хазяйку.
Друг опустив голову і поплентавсь у свою будку. А Оленка знову здивувалася, як тварини чоловіка її розуміють. Якось спитала про те Миколу, а він лише й відповів:
Люблю тварин, то й вони мене люблять.
Оленка і сама про кохання мріяла щоб на руках носив, лагідних слів в вушко шепотів, квіточки щоранку на подушку клав Але Микола скупий на ніжність, уже й сумніватися почала: чи кохає її хоч трохи чоловік?
Дай, Боже, здоровячка, сусідко, заглянув через тин Ярема, Миколо, ти все ще з тим колодязем морочишся? Кому ті твої узори треба?
Хочу, щоб діти мої людьми добрими виростали, щоб до краси тягнулися.
То спершу дітей нажити треба, засміявся сусід, підморгнувши Оленці.
Микола з сумом подивився на жінку, а та, знітившись, побігла до хати. Не поспішала вона дітей заводити ще молода, гарна, хочеться ж і для себе пожити, чоловік її ні риба ні мясо. А Ярема статний, плечистий, хоч і Микола не гірший, та ж сусід справжній красень! Як біля воріт зустріне, то лагідно скаже, неначе літній дощик нашіптує: Ясна моя зіронько, сонечко моє І душа мліє, а ноги підкошуються. Та все ж Оленка втікає від нього піддатися на його намови не може. Бо, йдучи заміж, клялася бути вірною жоною, батьки з матірю жити дружно вчили.
Та чомусь так хочеться у вікно визирнути зустрітися поглядом із сусідом
Наступного ранку Оленка виводила корову на пасовище й біля хвіртки зіткнулася з Яремою:
Оленко, голубонько, чого ж ти мене стороною обходиш? Боюсь, не намилуюся тобою як побачу, голова паморочиться.
Приходь до мене на світанку, як твій Микола піде на рибалку, зайди до мене. Я вже тебе так залюблю найщасливішою станеш.
Оленка залилася румянцем, щоки загорілися, серце забилося частіше, але нічого не відповіла, поспішила геть.
Я чекатиму, гукнув їй услід.
Весь день думала вона про Ярему. І любові хотілось, і уваги, а Ярема видно, чоловік негірший. Але наважитись не могла. Проте до ранку часу ще багато, може, й…
Увечері Микола баню натопив. І сусіда запросив попаритися. Той й радий своєї розпалювати не треба, дрова економить. Ось вони й парилися там, віником березовим лупцювали один одного, аж хрускіт стояв. Напарились, вийшли до передбанника перепочити. Оленка їм уже графинчик самогоночки та закуски принесла, згадала ще, що й огірки малосольні в погребі є. Спустилася, їх назбирала й мала вже чоловікам подавати, та з прочинених дверей почула розмову, й затихла, слухає.
Чого ти такий непевний, Миколо, тихенько каже Ярема, ходімо, не пожалкуєш. Вдови там такі залюблять до нестями, і красиві очам любо! Не те, що твоя Оленка сіра мишка.
Ні, побратиме, почувся тихий, зате твердий голос Миколи, не треба мені тих красунь, думати про них не хочу. А моя жінка не сіра мишка найкраща з усіх жінок, що є на нашій землі. Нема такого квітки, нема ягоди краще неї. Гляну на неї й сонечко меркне, тільки її очі і стан тендітний бачу. Любов мене переповнює, ніби Дніпро весною. Тільки біда не вмію промовити ласкавих слів, не можу пояснити, як сильно її люблю. Відчуваю сердиться через те, і винен я Боюся її втратити, не знесу життя без неї, і дихати не зможу
Оленка застигла, тільки серце бухкало в грудях, а по щоці сльозинка котилася. Потім підняла голову гордо, увійшла до чоловіків і голосно мовила:
Іди, сусіде вдовам сум розганяти. А нам із чоловіком кращі справи є. У нас ще нема кому на диво, Миколою вирізьблене, милуватися. Прости, коханий, за нерозумні думки й сліпоту щастя в руках тримала, а не бачила. Ходімо, надто багато часу вже змарнували
На світанку наступного ранку Микола не пішов на риболовлю.
У той момент я зрозумів, що справжнє кохання це не слова, не театральні жести, а вірність, праця і теплота в кожному дні. Любов не потребує гучних обіцянок вона в очах, у турботі й у тому, як тримаєш за руку найдорожчу людину.
