Про 90-річну Світлану в нашому селі знають всі, вона вpятувала життя новoнародженій дитині, яку біологічна мама залишила в холодному сараї n0мupaтu

Історію відважної жінки в нашому селі знає і поважає кожен. Коли їй було 18 років, а на вулиці стояла холодна зима, Світлана поверталася додому з вечірньої служби. Мороз сягав -20 градусів, за два дні мало наступити Різдво, вона йшла повз закинутий сарай у сусідів, коли почула плач дитини. Молода дівчина спочатку не могла зрозуміти, що то за звук, а потім прислухалася і пішла на крик немовляти. Вона зайшла у холодне приміщення та побачила серед різного мотлоху новонароджене дитя, по його вигляду було зрозуміло, що воно лише народилося, але мами поруч ніде не було. Світлана помітила, що це хлопчик, прикритий якоюсь ганчіркою, він був дуже холодним. Дівчина взяла малюка на руки й швидко побігла додому.

Світлана жила сама, вона поїхала від своїх батьків-алкоголіків ще два роки тому, поселилася у нашому селі та влаштувалася дояркою на фермі. Дівчина помила хлопчика, відігріла та нагодувала свіжим молоком. Всю ніч дівчина не спала — дивилася на дитину та думала, як назве. Світлана вирішила, що залишить малюка собі, оскільки його мама-зозуля покинула помирати на холоді. Вона назвала його Михайликом, а наступного ранку пішла в сільську раду та пояснила ситуацію.

Люди в селі дізналися про знахідку в сараї та згуртувалися, щоб допомогти Світлані з вихованням дитини. Маму Михайлика так і не знайшли, дівчина оформила опіку на себе, а сусіди допомагали з його вихованням. Голова села виділив допомогу сім’ї, дитині приносили суміш для годування.

Коли Михайлика хрестили, все село зібралося, люди влаштували свято та називали Світланою мамою від Бога, хоч вона і не народжувала свого сина.

Роки йшли, хлопчик ріс в теплі та любові, його маму всі поважали. Через п’ять років жінка вийшла заміж за фермера Олексія, він прийняв Михайлика за сина, а потім у них народилося ще двоє дітей. Хлопчик виріс працьовитий та добрим, він завжди поважав та піклувався про свою маму, ніколи не відчував себе чужим в цій сім’ї.

Цього року Світлані виповнилося 90 років, вона померла місяць тому, син Михайлик вже дорослий чоловік, має своїх дітей та онуків, він до останнього подиху був поруч з мамою…

Я також живу у цьому селі, мені тепер 18, і я не можу собі уявити, що б робила на місці Світлани, якби почула плач дитини у закинутому сараї. Коли я поверталася з похорону, на вулиці також стояла холодна ніч перед Різдвом, я пишаюся, що на світі є такі добрі люди, які у зовсім юному віці беруть на себе відповідальність за чуже життя.