Фіктивний шлюб
У нас із Василем фіктивний шлюб. Так склалося, що Василю був конче потрібен шлюб для карєрного зростання він працює у великій компанії у Львові, якою керує знаменитий прихильник сімейних цінностей, Остап Богданович. Він голова впливового роду, батько шести дорослих доньок, відповідно тесть шести зятьків і дідусь тринадцятьох онуків.
Остап Богданович завжди з гордістю розповідає про свою велику родину. Для нього слово «холостяк» наче образа, щось ганебне. Він вважає, що неодружений працівник це навіть не другосортна людина, а радше чужинець, незалежно від професійних якостей і досягнень.
Як тільки Василь це зрозумів, то переконався: без офіційного шлюбу сподіватися на підвищення марно. Після довгих роздумів, склавши всі «за» і «проти», він запропонував мені укласти фіктивний шлюб. Ризик був мінімальний, бо ми з Василем знайомі змалечку наші мами дружать ледь не з інститутських років, а ми самі з першого класу за однією партою сиділи. Він не раз витягував мене з халеп у математиці, а я допомагала з творами та розділовими знаками.
Тож Василь чудово знав, що користолюбство мені чуже, і при розлученні не доведеться ділити ні квартиру на проспекті Свободи, ні чесно зароблені гривні, ні машину.
Я ж погодилась легко, бо на той момент важко переживала розрив із коханим після трирічних стосунків. Необхідно було перемкнутися, аби не впасти в затяжну депресію. І ще хотілось показати всім, особливо колишньому: подивись, я вийшла заміж за цікавого і перспективного, з хорошою автівкою, трикімнатною квартирою в центрі Львова не зрівняєшся ти зі мною! А ще друзям теж хотілося продемонструвати: у мене все чудово.
Отак наші інтереси і зійшлися, і ми з Василем тихо зареєстрували свій «шлюб» у Франківському райвідділі ДРАЦС. Без гостей, фати, лімузинів і голубів. Просто в робочий день відпросилися раніше, подали заяву, підписались у книзі. Але обручки одягли формальність, та й символічно.
Навіть прізвище на час поміняла: стала Турчинович, це звучить цікавіше, ніж просто Даниленко.
Власне, усі наші надії справдилися сповна: вже за місяць Василь отримав посаду директора департаменту і абсолютно по заслугах.
Мій новий статус, як заміжньої жінки, у колі подруг і родини значно підняв мою самооцінку. Найбільше задоволення отримала, коли колишній надіслав кілька СМС: «Бажаю щастя, але сподівався, що ми ще будемо разом». Ну от, тепер кусай лікті сам. Як каже прислівя: маючи не цінуємо, втрачаючи плачемо.
Наш фіктивний шлюб дав нам все, чого ми хотіли, навіть більше.
До речі, я згодом переїхала до Василя він сам це запропонував для «правдоподібності».
Суботній ранок. На кухні готую сніданок: омлет, сирники, кава з молоком Василь любить ситно розпочинати день. Виглядаю у вікно надворі справжній квітневий ранок, весна, яку я просто обожнюю.
Сьогодні купа планів: завітати до батьків, прибрати вдома, попрати речі. Треба зготувати щось особливе на обід скажімо, відбивні, борщ, піцу, салат з грінками і часником. Думки крутяться навколо справ, як у кожної української господині.
Так ми з Василем вже тринадцятий рік у фіктивному шлюбі. Дочка Веронічка цього року йде до першого класу. А синочок Іванко закінчує пятий, до речі, відмінник увесь у батька. Бо ж тато в нього розумний і справжній чоловік.
Хоч і кажуть, що мій чоловік фіктивний…
Життя навчає: інколи те, що починається як формальність, переростає у справжню дружбу і підтримку. Поруч із людиною, якій довіряєш, навіть обман для інших може стати правдою для тебе. Головне, щоб у домі жили щирість, розуміння і любов тоді навіть вигадані історії матимуть щасливий кінець.
