Лідія Сергіївна почала помічати, що за її відсутності до квартири хтось приходить

Ліда Сергіївна поливала квіти на балконі. Відчула ніжний доторк сина до своїх плечей. Взагалі вона живе сама, але Олексій має ключі від її квартири. Він може у будь-який час прийти до неї.

У Лідії Сергіївни з сином не було один від одного ніяких таємниць. Виховувала сина вона сама. Колись давно, у молодості, зустрічалася з одним чоловіком. Але тільки він дізнався, що вона вагітна, покинув її.

Як же було важко їй це пережити! Але вона впоралася з усіма негараздами. Виховувала сина так, щоб він ніколи не вчинив, так, як його батько. Вона мріяла, щоб Олексій поважав і кохав лише одну жінку. Так і сталося, він одружився з хорошою дівчиною, яка стала йому дружиною.

Того дня син був дуже радісним. З його настрою Ліда Сергіївна зрозуміла, що Олексію є їй що розказати. Таким щасливим вона його давно не бачила!

– Що трапилось? – запитала вона його.

– Мамо, я закохався як хлопчина! – схвильовано відповів він.

«Як закохався?» – замислилася мати.

В Олексія була чудова дружина. Разом з нею вони прожили у шлюбі вже 15 років! Що ж означає те «закохався»? Син був завжди розважливим, одружився з кохання.

Мати ніяк не могла збагнути, що ж сталося. Олексій працював в університеті, читав там лекції. Її син був дуже правильним, у нього все розкладено «по поличках», як у голові, так і в житті.

– Я хочу тебе з нею познайомити!

У коридорі стояла молода особа і усміхалася Лідії Сергіївні. В руках вона тримала торт.

– Мамо, знайомся… Це Ангеліна. Став чайник, будемо пити чай з тортиком.

Ліда Сергіївна була врівноваженою людиною, але цього разу стриматися вона не змогла. Як можна привести до матері коханку та ще й з нею знайомити?

Вона вихопила той торт і кинула ним в ту дівчину, яка насмілилася порушити сімейне життя його сина. В Олексія було двоє синів. Вони були вже не маленькі. Який приклад він дає їм?

Дружина Неля була з інтелігентної сім’ї. Від неї ніколи не почуєш поганого та грубого слова. Вона була, немов янгол, добра, щира та справедлива. Такої жінки, як Неля, зараз годі й шукати!

Коли Лідія Сергіївна вигнала сина з його пасією, вона ніяк не могла заспокоїться. Думки плутались у голові, їй було соромно за сина. Якби вона не знала про ту коханку, їй було б набагато легше.

Вона не знала, чи розповідати Нелі про вчинок сина. Їй потрібно було з кимось поділитися, щоб не тримати у своїй душі те, про що вона дізналася.

Згодом Лідія Сергіївна почала помічати, що за її відсутності до квартири хтось приходить. Вона зрозуміла, що то син знайшов собі притулок, щоб зустрічатися зі своєю студенткою-коханкою.

У ванній кімнаті завжди висів мокрий рушник, на кухні з’являлися келихи з краплями води, хоча з них давно ніхто не пив. Лідії Сергіївні треба було змінити замок або відбирати у сина ключі. Це питання не давало їй спокою. Вона не знала, що їй робити.

Але тримати це у таємниці, дивитися в очі своєї невістки – це було вище її сил. Жителі будинку, у якому вона прожила все своє життя, бачили, як син приводить сюди якусь дівку. Їй здавалося, що коли вона йде по вулиці біля свого будинку, то на неї усі дивляться та показують пальцем.

У Лідії Сергіївни була подруга, з якою вона дружила ще зі студентських часів. Відтоді вони нерозлучні були, допомагали одна одній, як у скрутні часи, так і ділили навпіл радість.

Лідія Сергіївна зателефонувала своїй подрузі, купила її улюблене печиво та поїхала у гості. Коли вона розповіла подрузі, що її турбувало, відразу стало легше. Але вона не очікувала почути таку розповідь своєї подруги.

– Це було дуже давно… – почала Надія. – З чоловіком ми жили душа в душу. Пам’ятаєш, ми познайомились на першому курсі?

– Звичайно, пам’ятаю… В університеті тобі всі заздрили. Він вже був на п’ятому курсі, а ти закінчила тільки перший. Усі дівчата бігали за ним, а він вибрав тебе.

– Але ж ти не знаєш, що тоді сталося. На роботі до мене почав залицятися один чоловік. Він був молодший від мене. Щодня дарував мені квіти, був ніжним та турботливим. Коли я приносила ті букети додому, мені було завжди не по собі. Я обманювала свого чоловіка. Мені було соромно дивитися йому очі. А він нічого не помічав, він довіряв мені, як самому собі. Мені просто цікавими були інші почуття. З ним я відчувала себе зовсім юною, я закохалася у нього.

Вона замовкла і замислилася, напевно, згадувала події, які мали місце у її житті.

– А далі що? – запитала Лідія Сергіївна Надію.

– Далі я сама зізналась чоловіку. Я більше не могла розриватися між двома коханими чоловіками. Я думала, що він мене вижене. А він просто сказав: «Це твоє життя. І лише ти повинна вирішувати, з ким хочеш залишитися. Тільки знай: щоб ти не вирішила, я завжди буду чекати тебе, щоб не сталось!»

Після тих слів я залишилась з ним, зі своїм чоловіком.

– А я же той хлопець?

– Він просто розважався зі мною. А з чоловіком у нас справжні почуття. Та і діти… Чи зрозуміли б вони, коли виросли б? Ми досі разом і я не шкодую, що зробила саме такий вибір.

– Я думала, що у вас завжди все було добре. Ти мені раніше про це нічого не розповідала.

– Не розповідала, бо не було потреби… А якщо у твого сина така ситуація склалася, то я хочу, щоб ти знала: тільки він сам повинен вирішувати, що йому робити. Не треба втручатися, щоб потім не бути винною.

Так разом вони сиділи на кухні дуже довго і кожен думав про своє. Лідія Сергіївна не розуміла: як можна все пустити на самоплив? А що думаєте ви стосовно цієї ситуації?