Жінка так звикла, що потрібна дітям, що коли Ігор повідомив, що донечка вже доросла і сама всюди ходитиме, Ольга Іванівна розгубилася. З розумінням відповіла, що все гаразд, рано чи пізно це повинно було статися. Вона не помітила, як пролетіли цих 8 років. Марічка справді вже така доросла та самостійна.

Коли у молодої пари появилося маля, клопотів стало трошки більше. Адже Віра та Ігор працювали на роботах, звільнятися з яких не мали бажання. Оскільки роботу у такий час важко знайти, тому потрібно триматися за те, що є.

Гадали, що через декілька місяців дитина вже піде у садок і буде легше. Тільки но, Марічка пішла у садочок, як одразу приносить додому якусь застуду. І все, щонайменше тиждень потрібно сидіти та лікувати дівчинку. На початках Віра брала на роботі вихідні, старалася мінятися змінами зі співробітниками, але таке відвідування не задовольняло її шефів. Їй вже почало акуратно натякати, щоб жінка визначалася або займається роботою або дитиною.

Пара довго думала як краще їм зробити. Можливо найняти няню? А чи звикне їхня Марічка до абсолютно чужої людини? Та чи буде ця няня порядною жінкою? Адже до кожної дитини потрібно ще вміти знайти правильний підхід.

Ігор запропонував, щоб якийсь час з дитиною сиділа його мама. Нещодавно вона пішла на пенсію, та скаржиться на те, що їй нічим зайнятися. Не звикла мати стільки вільного часу. Тому з радістю доглядатиме за онучкою.

Поїхали Віра та Ігор в гості до мами, щоб розповісти про свою пропозицію. Жінка як почула, що їй довіряють онучку, сильно зраділа та відразу погодилася. Син сказав, що буде платити мамі за кожен місяць. Оскільки пенсія маленька, а все так дорого. Ольга Іванівна відтепер має заняття, яке приносить і задоволення, і невеличкий заробіток.

Бабуся кожного дня водила Марічку в садочок, потім її забирала, вела на різні розвивальні гуртки. Разом із нею проводила активний спосіб життя. Навіть коли онучка хворіла, Ольга Іванівна ні на секунду не відходила від дівчинки. Жінка так звикла, що потрібна дітям, що коли Ігор повідомив, що донечка вже доросла і сама всюди ходитиме, Ольга Іванівна розгубилася. З розумінням відповіла, що все гаразд, рано чи пізно це повинно було статися. Вона не помітила, як пролетіли цих 8 років. Марічка справді вже така доросла та самостійна.

Наступного дня вона автоматично підхоплюється зранку та біжить до онучки. Потім спинилася, зрозуміла, що Марічка вже не потребує її турботи. На душі від цього стало дуже сумно. Дочекавшись вечора, вирішила піти провідати онучку. Важко ось так от одразу позбутися звички йти допомагати.

Відчинивши двері, пара здивовано мовила до Ольги Іванівни:

— Ви, мабуть, щось забули ?
— Ні, що ви, я просто скучила за вами, тому вирішила навідатися.
— Якщо думаєте, що ми Вам будемо знову платити гроші, то не надійтеся. Марічка доросла, за нею ми можемо і самі вже доглядати.
— Я рада, що у вас все гаразд. Піду я додому, бувайте.

З сумом в очах Ольга Іванівна вийшла з їхнього дому та більше не приходила без причин.