«Ти чого тут розляглась? Чоловік г0лодний з роботи прийшов, йди їсти готувати!»

Понад десять років я заміжня і старанно виконую обов’язки хорошої дружини. Я завжди розуміла, що мій чоловік важко працює, щоб заробити нам на життя, тому завжди старалась його підтримувати, щоб дома на нього чекала смачна вечеря, красива дружина та чистота у домі.

З роками проведеними за хатньою роботою я наскільки вигоріла, що почала все робити механічно. У мені майже нічого не залишилось від жінки та особистості, я просто стала домашньою працівницею свого чоловіка, і мені так бракувало звичайної чоловічої уваги.

Протягом 10 років у нас народилось двоє діток, якими я мусила займатися самостійно, адже чоловік довго працював і повертався втомленим. Коли нарешті обоє дітей пішло у дитячий садок я знову могла повертатися на роботу. Для мене це було справжнім щастям, яке я не приховувала, адже нарешті могла побачити щось нове, окрім домашніх стін.

Звісно, тепер і я могла приносити додому гроші та втомлюватися на роботі, тому від чоловіка я очікувала, що він буде мені допомагати. Але після того, як я вийшла на роботу, то моє життя лише стало гірше.

Вдома мені ніхто допомагати не збирається, чоловік за собою навіть тарілку прибрати не хоче, сини на нього дивляться і так само роблять, а вся робота падає на і так втомлену мене.

Коли я у чоловіка прошу допомогти мені, то він говорить, що я жінка, і я повинна це робити, а він прийшов з роботи втомленим. Але ж тепер і я щодня ходжу на роботу і теж повертаюсь втомлена. Скажу чесно, що вихід на роботу я чекала, як Божого благословення, адже нарешті могла реалізовувати себе, мала куди чепуритися та одягати новий і красивий одяг.

Коли я пробувала поговорити з чоловіком про те, що я не домашня працівниця, і я теж хочу допомоги, то він пропонував мені покинути роботу і стати нею, мов це мій головний обов’язок, а ходити на роботу я сама захотіла, тому виплутуйся, як хочеш.

Одного дня я повернулась з роботи надто втомлена і сама для себе непомітно заснула на дивані, навіть, не переодягнувшись. Пробудив мене чоловік зі словами: «Ти чого тут розляглась? Чоловік голодний з роботи прийшов, йди їсти готувати!». У той момент у мене навіть дар мови пропав. Він же знає, що їжа вже приготовлена, йому потрібно її просто розігріти та замість того, щоб дати мені відпочити, а самому тицьнути дві кнопки, він будить мене!

Після цього це повторювалось ще не один раз. Одного вечора, коли це знову повторилось, я встала мовчки зібрала свої та дитячі речі та відправилась до мами. На перший день вони поставилися нормально, мов помиритесь, а коли я наступного розповіла їм причину, то вони почали мене переконувати, що мій чоловік правий, я все це сама повинна робити, а те, що я ходжу на роботу, то мій власний вибір, ніхто мене не змушував. Тепер вони наполягають, щоб я поверталась додому, але я зовсім не хочу повертатися до чоловіка, доки він не зрозуміє, що був не правий.

А ви як вважаєте, хто з нас неправий? І якщо він, то як мені його переконати хоч інколи допомагати мені?