П’ятнадцять років тому я народила двійню. Коли ми повернулися до нашого селища, то чоловік пішов за памперсами й просто не повернувся. Я не знала, що й робити, але мені було заради кого жити, і моя мама мені допомогла!

Я вийшла заміж з великої любові. Мені було всього 20 років, але я точно знала, що це кохання всього мого життя. Через рік я завагітніла, тож моє щастя стало повним. Та коли я народила, мій чоловік покинув мене з дітьми!

Сталася ця історія вже понад п’ятнадцять років тому. Зараз я щаслива успішна жінка з гарною посадою, зарплатнею та здоровими стосунками, але в 22 роки мені здавалося, що я втратила все!

Виросла я в невеликому селищі. Усе своє життя я кохала свого сусіда, а він вирішив залишитися тут при батьках, тому я, провчившись на кухаря два роки після закінчення школи, також повернулася на малу Батьківщину. Згодом Олексій звернув на мене увагу, ми почали зустрічатися, а вже через рік одружилися. Ще через рік я завагітніла. Мені здавалося, що тепер я точно маю все для щастя.

У нашому селищі навіть не було де зробити УЗД, тому я до останнього не знала, що в мене буде двійня. Звичайно, ми були в місті на УЗД один раз протягом вагітності, але нічого незвичного лікарі не помітили, тож на пологи в теж місто я їхала в повній впевненості, що народжу здорову дитину, до того ж одну. Єдине, що мене засмучувало, що я набрала багато зайвої ваги. Але я не переживала, оскільки вважала, що за роботою в селі швидко скину зайве.

Пологи проходили важко, і яким було здивування лікарів, та й моє також, коли після першої дівчинки з’явилася ще одна! Але мене це тільки порадувало, адже я завжди мріяла мати двох дітей, а тут, як то кажуть, за один раз «відстрілялася». Чоловік же мій чомусь був не тільки здивований, а й засмучений, коли почув, що в нас замість однієї дитини народилося двоє.

Коли ми їхали додому після виписки чоловік навіть не розмовляв зі мною. Він все щось обмірковував, а ще був дуже смутний. Я думала, що це нормальна реакція чоловіка, коли він замість однієї дитини отримав дві. Я вважала, що скоро чоловік звикне, у нього з’явиться любов до дівчаток, коли він також почне про них турбуватися.

Коли ми приїхали додому, то виявили, що в нас майже не має памперсів, час був вечірній, тож щоб завтра стрімголов не бігти до магазину, я попросила чоловіка піти по памперси. Він пішов, але не повернувся навіть за годину! Я його чекала до самої ночі, а потім почала телефонувати батькам та знайомим.

Наступного дня я написала заяву про зникнення, але її не прийняли, сказали прийти за три дні. Так я і зробила. Але через декілька днів справу вже закрили. Слідчі сказали, що батькам мого чоловіка відомо, де знаходиться їхній син. Мені ж вони про це не сказали й слова! Згодом мені прийшли документи про розлучення…

Жили ми в будинку покійної бабусі мого чоловіка, тож мені довелося повертатися до своїх батьків. Саме вони мене утримували з дітьми. Мама, крім того, що працювала, ще й з дітьми мені допомагала. Батьки навіть словом не обмовилися про те, яким поганцем виявився мій Льоша, хоча перед весіллям попереджали мене про це.

Через два роки діти пішли до садочка, а я знайшла роботу. Спочатку працювала в магазині не на повний день, а потім – на повний. Незабаром у нас почала розширюватися інфраструктура, з’явився перший супермаркет, я пішла працювати туди. Через декілька років уже стала головним менеджером. Я вступила в університет на заочне відділення, вивчала маркетинг. Мої дівчатка росли гарними та вихованими, їхній батько так і не з’явився. Його батьки також майже не підтримували стосунки з онучками. Після того, як Льоша нас покинув, вони переїхали до міста, лише час від часу телефонували та висилали гроші.

Незабаром наш головний запропонував мені перейти на роботу в місто, також менеджером. Зарплатня була високою, та ще й допомогти обіцяли з квартирою, тож я погодилася. Так ми перебралися з дівчатками в місто.

Я закінчила навчання, здобувши вищу освіту. Тепер я могла претендувати на вищі посади та кращу зарплатню. Та мене переманили в іншу компанію, на роботу в офісі. Я погодилася. Я мала очолити маркетинговий відділ. І яким було моє здивування, коли знайомлячись з колегами я побачила це обличчя – мого колишнього чоловіка. Він дивився на мене дуже здивовано та не промовив ні слова.

Через день я приступила до виконання своїх обов’язків. Льоша прийшов до мене з квітами, став вибачатися. Він казав, що в їхньому роду двійнят не було, тому він засумнівався, чи його це діти, що він зможе їх виховувати, що в нас не було на це грошей. Але я не стала його слухати! Мої дівчатка також не захотіли спілкуватися з батьком також.

З часу зустрічі з колишнім минув рік. Він звільнився, щоб не працювати зі мною та знову зник. Я ж почала зустрічатися з гарним чоловіком. Він знайшов спільну мову з моїми дівчатками, тож ми плануємо одруження. Тепер ми справді щасливі!