Я нe oчiкyвaв, що донька так вчинить на святкуванні дня народження онука. До цього моменту я й нe здoгaдyвaвcя, що відбувається в її родині!

Таке відчуття, що мої близькі люди та друзі мене нe poзyміють, нe мoжyть нiчoгo мені порадити. Тому вирішив написати свою історію. Сподіваюсь, хтось зможе порадити, як мені бути в такій ситуації.

Після одруження моєї єдиної доньки Аліни я часто порівнював своє життя з життям мого зятя Олега. Зізнаюсь чесно – я зрозумів, що заздрю йому. Адже Аліна дуже його кохає, оберігає, піклується про нього. І все це вона робить щиро і з великим задоволенням. Інколи дивуюсь, як ми змогли виховати доньку такою. Адже моя дружина повна протилежність їй.

Вона сподобалась мені з першого дня нашого знайомства. І вже через місяць стосунків я зрозумів, що вона та сама єдина. Хоч друзі й попереджали мене, що з нею може бути складно. Але я їх просто не чув і в той момент бачив все у рожевих окулярах. Але після одруження наші стосунки погіршувались. Через 8 років шлюбу рожеві окуляри спали, і я побачив її справжню. Тоді я почав замислюватись про розлучення. Але я не хотів, щоб Аліна росла в неповній родині. До того ж я розумів, що вона житиме з мамою, а отже я рідше її бачитиму… якщо бачитиму взагалі.

Можливо некрасиво так казати, але коли моєї дружини не стало, я зітхнув з полегшенням. Відчув ніби гора з плечей впала. Адже з кожним роком подружнього життя мені було морально все важче і важче. Одружуватись вдруге я не хотів. Я повністю зосередився на доньці, щоб виховати її доброю людиною та чудовою дружиною для майбутнього чоловіка. Мені було складно, але я дуже щасливий, що мені це все-таки вдалось.

Я завжди старався допомогти їй у всьому, давав поради, як краще і правильно зробити в тій чи іншій ситуації. Навіть коли Аліна почала зустрічатись з хлопцями я хотів допомогти, але вона була проти. Але все-таки продовжував давати поради, але лише коли донька сама про це просила. Та раптом Аліна познайомила мене з Олегом, і мені він сподобався, вважав його чудовою парою для Аліни. Та і він сам розумів, що так би мовити, виграв Джекпот.

Після весілля Аліна й Олег жили в його квартирі. Донька підтримувала затишок, завжди готувала для чоловіка. Олег теж був уважний до неї й допомагав в домашніх справах. А коли Аліна завагітніла, то уваги й піклування від чоловіка стало ще більше. Здавалось недавно в мене лише народився онучок, а зараз йому вже рік. З цієї нагоди Аліна запросила мене до них на святкування першого дня народження Назарчика.

В той момент я вперше по-справжньому заздрив зятеві. Адже в нього є любляча дружина, яка готова на все, аби зробити його щасливим. Навіть народження дитини не завадило Аліні залишитись в хорошій формі й зберегти теплі щирі почуття до чоловіка.

Після святкування Аліна з Олегом поділились новиною, що вони чекають поповнення в родині. Я дуже зрадів за них. Адже я теж мріяв про велику родину. Але після народження Аліни дружина заявила, що не хоче більше дітей. Сподіваюсь, що в них народиться донечка, і ми виховаємо її такою ж як Аліна: щирою людиною і чудовою дружиною в майбутньому.

Заздрість – це не дуже хороше почуття. Мені потрібна порада, як позбутись цього? Як мені почати просто радіти щастю доньки, а не заздрити зятю?