«Або грошима віддавай, або за оренду плати!» – не витримала й буркнула я.

– От скажи мені, що робити з тими дітьми? Через тиждень весілля, а вони посварилися й навіть не говорять один з одним! І не знати, чи помиряться ще, чи весілля потрібно скасовувати! Чи це їм двом Бог знак дав, що не потрібно організовувати цього весілля? – жалілась подруга Лідія Олексіївна.

– А яка причина сварки? Серйозне щось, чи побутове?

– Уяви собі – квартира. Ми з чоловіком вирішили, що не буде кращого подарунка для молодої пари, ніж власне гніздо, от і вишкрібали зі всіх заначок та збережень кошти, щоб назбирати їм на невеличку квартиру. До того ж донька моя також приєдналась до подарунка й доклала нам кілька тисяч доларів. Записати квартиру ми вирішили на доньку. От і подарунок готовий на весілля. Скажи мені, хороший же подарунок?

– Ох, та навіщо ж ти питаєш? Звичайно, хороший, я б на сьомому небі від щастя була, якби мені квартиру подарували!

– Так ось, квартиру ми придбали, а вже на ремонт ні копійки не було, то ми й сказали зятю, що він, як майбутній господар, повинен зробити там ремонт, а він сказав, що не буде.

– Ох, але ж чому?

– Сказав, що це її квартира, а він на неї ніяких прав не має, то чому він має вкладатися у те, що йому не належить. Нам також не сподобалась його відповідь. Як-не-як, ми придбали їм житло, а ще й робити ремонти та обставляти його повинні? Ну ні, це вже неправильно якось.

Тоді він нам сказав, що якщо буде потрібно, то він може меблі купити після одруження, щоб у разі розлучення їх можна було поділити, а ремонт у домі своїм коштом він не робитиме.- А що ж там все так погано зі станом квартири?

– Та ні, жити там можна, звичайно, але до них там жила людина похилого віку, от і ремонти там робилися останній раз ще за СРСР, підлогу там краще б змінити, вікна поновити, бо дує з них, деінде на стінах і цвіль є. Скажемо так, жити можна, але не хотілося б.

Та й зять у нас не з бідних. Заробляє чимало, може легко найняти працівників, якщо сам не захоче працювати. Але він вирішив, що на чужу квартиру витрачатися не буде, а краще ці гроші відкладе на власне житло.

– Тобто зараз вони житимуть у квартирі з поганими умовами, бо він хоче придбати квартиру для галочки?

– Саме так! Мене це так роздратувало, що я йому сказала: “якщо ти такий жадібний до грошей, то і від нас не чекай добра! Давай тоді ти нам сплачуватимеш орендну плату!”.

– А він як на це?

– Та сказав, що готовий платити ті бідні чотири тисячі гривень, аби тільки не вкладатися у чуже майно. Ми ж то ці гроші витрачати не будемо й потім за них ремонт у квартирі дочки зробимо!

– А як взагалі на це все твоя донька дивиться?

– Та вона це дуже сильно переживає, вже говорила і з нами, що може краще продати ту квартиру, а вони поки орендують, доки своє не куплять. Але ми з батьком рогом стали, що вони мають жити там, бо ж інакше це не повага до нас та нашого подарунку.

То вона зараз часто плаче й не знає, що робити. І, знаєш, я б приписала зятя, якби він хоч щось зробив для тієї квартири, а то тільки й говорить про розподіл майна, хоча вони ще не одружені. Хіба її такий чоловік потрібен?

Що ви думаєте про нелегку ситуацію, що склалась у майбутній сім’ї? Хто неправий: батьки нареченої чи зять? Як би ви вчинили на місці зятя?